Кожну трагедію можна роздивлятися через призму збігу обставин, які призводять до трагічного результату. Наприклад, якби у фінал вийшли Бордо й Панатінаїкос, півфіналісти турніру, чи стався б Ейзель? А якби стадіон у Бельгії був у нормальному стані? А робота поліції на тому матчі? Утім, історія не знає умовного способу.
Ліверпуль і Ювентус відносно без проблем вийшли у вирішальний матч найпрестижнішого єврокубка. У мерсисайдців виникли складнощі лише в 1/8 фіналу проти Бенфіки (3:1 і 0:1 у двох матчах). Причому португальці могли забивати другий гол у матчі-відповіді, і тоді б уже "орли" продовжили боротьбу за трофей.
Ювентус у півфіналі ледь не розгубив розгромну перевагу над Бордо (3:0, 0:2). Прикметно, що до цього французи вибили з турніру наш Дніпро. Прикро, по пенальті. Очевидно, що Протасов, Литовченко і компанія були здатні на більше, але в післяматчевій "лотереї" не пощастило. Можливо, українській команді вдалося б нав'язати боротьбу Мішелю Платіні? Хтозна.
Стадіон Ейзель не мав проводити фінал
Ліверпуль і Ювентус розігрували головний європейський клубний трофей. Найкраща команда останніх років (чотири трофеї КЄЧ за 8 років) проти Ювентуса з найкращим гравцем світу у складі. Мішель Платіні став володарем "Золотого м'яча" у 1983 і 1984 році. Забігаючи наперед, скажемо, що і 1985 року цей приз дістанеться французу. Фінальний матч запланували на стадіоні Ейзель у Брюсселі.
Перша причина трагедії – це, безумовно, стадіон. Його стан викликав великі питання. Ба більше, належного догляду за ареною просто не було. Вибір місця для проведення фіналу Кубка європейських чемпіонів, м'яко кажучи, здивував. Крім того, що деякі стіни будувалися з додаванням шлакоблоку, його стан був зношеним.
У невелике виправдання Ліверпуля варто сказати, що гендиректор "червоних" Пітер Робінсон наполягав на перенесенні фіналу в інше місце. На жаль, марно. Барселона і Мадрид були готові прийняти поєдинок, але в УЄФА відповіли відмовою.
До того ж сумарна кількість придбаних квитків склала за різними оцінками від 58 до 60 тисяч, хоча арена вміщує не більше 53-54. Фанатам Юве і Ліверпуля роздали по 25 тисяч квитків, але багато "нейтральних" місць викупили теж італійці. Річ у тім, що в Бельгії мешкає численна італійська громада, яка була готова підтримати "Стару синьйору".
Пристрасті почали розпалюватися ще до початку матчу
Приблизно за годину до стартового свистка почалися перші фанатські сутички. Оскільки тепер нейтральні трибуни теж займали вболівальники Ювентуса, фанати "червоних" перебували в небезпечній близькості. Фактично, їх розділяла лише тимчасова огорожа та загін поліцейських.
Але хіба це могло зупинити подальший розвиток конфлікту? Перед стартовим свистком частина фанатського сектора Юве під натиском англійців вирішила втекти, перебравшись через стіну стадіону. Утім, через великий наплив людей мур просто завалився, що призвело до загибелі 39 осіб (зокрема двох дітей, переважна більшість загиблих – італійці), ще сотні глядачів дістали поранення різного ступеня тяжкості.
Футбол після цього, зрозуміло, відійшов на другий план. У середині другого тайму Платіні з пенальті забив єдиний гол, принісши Ювентусу перший Кубок європейських чемпіонів. Але, як зізнавався сам француз, у той момент його душили сльози.
"Тридцять років тому я грав у фіналі Кубка європейських чемпіонів на стадіоні Ейзель у Брюсселі. Я й понині продовжую грати в тому фіналі. Він мене не залишив, як не залишив він інших, хто був там того вечора. Він залишається з усіма, хто втратив своїх коханих, для кого все змінилося в ті жахливі хвилини.
Минуло 30 років, я – президент УЄФА, організації, яка дуже сильно змінилася, і щодня я з усіма своїми колегами та друзями з національних асоціацій, ліг і клубів працюю заради того, щоб ми ніколи більше не відчули жаху тієї ночі.
Останні 30 років ми, не покладаючи рук, працювали над тим, щоб забезпечити безпеку на спортивних спорудах Європи", – наголосив у 2015 році тодішній президент УЄФА Мішель Платіні в 30-ті роковини Ейзельської трагедії.
Наслідки були суворими лише для однієї сторони
УЄФА не повинен був віддавати фінальний матч застарілій арені, яка перебувала практично в аварійному стані. Бельгійська поліція теж не змогла запобігти трагедії. А хто ж отримав покарання? Англійці. Причому, не тільки Ліверпуль.
УЄФА забанив усі англійські клуби в єврокубках на п'ять років, Ліверпуль не мав права брати участь у їхніх турнірах шість сезонів. Збірній Англії дивом вдалося уникнути покарання, вона змогла виступити на ЧС-1986 і 1990, а також Євро-1988. Щоправда, як завжди – без медалей і, тим більше, титулів.
Таким чином, європейські вболівальники не побачили в Кубку європейських чемпіонів останні версії чемпіонського Евертона. У сезоні 1986/87 міг відбутися дебют сера Алекса Фергюсона за МЮ в єврокубках (тоді "червоні дияволи" кваліфікувалися в Кубок УЄФА). Але всього цього не сталося. Апеляцію англійців у 1989 році відхилили.
Доля стадіону Ейзель
На початку 90-х Ейзель знесли заради будівництва нового стадіону. У 1995 році відкрили сучасну арену, названу на честь короля Бодуена, який не дожив до урочистої події буквально два роки.
Новий стадіон став домашньою ареною для збірної Бельгії. Тут же бельгійці провели й свій перший матч на Євро-2000 – проти Швеції (2:1). Загалом колишній Ейзель прийняв п'ять матчів того турніру, зокрема драматичний півфінал між Португалією та Францією, долю якого вирішив золотий гол Зідана з пенальті.
Чи зроблені висновки?
Якщо торкатися лише європейського футболу, то скоріше так, ніж ні. Звичайно, можна згадати й трагедію на стадіоні Хіллсборо – масштабна тиснява забрала життя 96 осіб (фанатів Ліверпуля), але вона сталася 1989 року. У 1990-му відбулися масові сутички в матчі загребського Динамо і Црвени Звезди. У цьому випадку конфлікт пояснюється легко: хорвати та серби вже не могли жити в одній країні.
У XXI столітті подібних трагедій, на щастя, вже не трапляється. Вимоги з безпеки для сучасних стадіонів зросли.
29 травня 2025 року, у сорокові роковини трагедії, легенди Ліверпуля і Ювентуса (Іан Раш і Джорджо К'єлліні) відкрили пам'ятну табличку біля стадіону "Старої синьйори" у пам'ять про загиблих на Ейзелі.
Більше чтива від Руслана Русанова
"Чорний вікенд в Імолі": як трагічна загибель Айртона Сенни назавжди змінила Формулу-1
