Через вісім років чемпіонка Європи й бронзовий призер континету в закритих приміщеннях у бігу на 800 метрів, срібна медалістка чемпіонату світу на цій дистанції, учасниця двох Олімпіад Наталія Лупу знову вийшла на легкоатлетичну доріжку. У далекому 2017-му її було дискваліфіковано за допінг, якого в організмі не виявили. Таке дике тривале відсторонення всупереч рекомендації ІААФ ухвалила Федерація легкої атлетики України.

За час вимушеного відпочинку Наталія народила двох дітей і знайшла себе в тренерській роботі. Напередодні чемпіонату Європи в розмові зі Спорт 24 вона згадує свої переможні старти, розповідає про дисципліни, де в нас можуть бути медалі, й розмірковує про перспективи королеви спорту в країні.

"Не можна забігати в "коробочку"

– Пані Наталіє, як це – вийти на змагальну доріжку через вісім років, адреналін присутній?

– Не те слово. Я люблю спорт. Досі бігаю з дівчатами, яких треную, мені дуже подобається, я кайфую від цього. І учнів навчаю так само отримувати задоволення від того, що вони роблять. Те, що ти можеш бігати, тренуватися, взагалі займатися спортом – це круто й класно. Такі емоції деінде не знайдеш.

Коли стала на доріжку, повернувся мандражик. Звичайно, ці змагання (чемпіонат України серед ветеранів, – прим. Спорт 24) – не чемпіонат Європи чи світу, але коли суддя каже "на старт" і стріляє з пістолета – відчуття чудові. Адреналін, емоції, вони присутні тільки коли виходиш на доріжку і готуєшся до старту. Хоча, звичайно, й розумієш, що біжиш не на результат, а для задоволення.

– Переглядав ваш переможний забіг на чемпіонаті Європи. Тактично ви його провели так само, як і на чемпіонаті України – давали суперницям насолодитися лідерством і "з’їдали" їх на фініші.

– Я так будую тактику. Якщо говорити про чемпіонати Європи й світу, особливо зимові, забіги й півфінали завжди проходили важко. Перемагає той, хто витримує морально, емоційно й трішечки сильніший. Говорила собі, що головне завдання – потрапити до фіналу. А вже там зроблю все, щоб бути ближче до першого місця.

У фіналах боротьба завжди ведеться за позицію біля суперниці, яка вестиме біг. Важливо не потрапити в "коробочку", бо тоді про перемогу можна забути. Я фінішерка, заключний відрізок долала дуже потужно. Тому трохи призупинялася, і на 800-метрівці в середині дистанції перебудовувала тактику, а за 200 чи 150 метрів використовувала всі сили, що залишалися.

– "Коробочка" – це що за ситуація?

– Це коли тебе притискають до бровки. Попереду лідер, праворуч дві суперниці й одна ззаду. Як клітинки на шаховій дошці. Потрапляєш в маленький квадратик, де місця немає ні з якого боку. Вибратися дуже важко. Щоб вийти з незручного положення, витрачається багато сил. У таку ситуацію я потрапила на чемпіонаті світу серед юніорів. Довелося пригальмовувати, збивати темп, і хоча на фініші зайняла звичну позицію, але прийшла тільки четвертою.

Вчу своїх учнів, що не можна бігти близько до бровки. Треба вибирати позицію на правому плечі суперника. Тоді контролюєш біг, прискорення конкуренток, саму дистанцію.

– Ліктями сильно б’ють?

– По-різному. Буває боляче, а гірше, коли збивають темп. Мене добре саданули на чемпіонаті світу в польському Сопоті. Бігла, як завжди, в кінці, а коли на фініші всі почали прискорюватися, то двічі дістала ліктем так, що ледве не впала. У підсумку посіла п’яте місце, хоча йшла на друге.

– За неспортивну поведінку ж можуть і покарати?

– 800-метрівка – контактна дистанція. Стартуємо окремо, а потім сходимося на спільну доріжку. Є певні міри дозволеного, коли можна й поштовхатися.

– Наталіє, де вам зручніше виступалося – на повітрі чи в закритих приміщеннях?

– Мені добре було всюди. Різниця тільки в тому, що на вулиці два півкруги, а в манежі чотири. Просто в приміщенні виходило здобувати медалі, а на повітрі десь тактично не завжди справлялася. На Олімпійських іграх, якщо взяти, то бігла емоціями, а не головою. І мене там раніше "закислило". І в Лондоні-2012, і в Ріо-2016 не справилася психологічно.

– Поясніть, будь ласка, що означає "закислило".

– Це коли молочна кислота надходить до м’язів раніше, ніж треба. Ноги стають важкими й не біжать, не можеш їх пересувати, сил немає. Біль настільки сильний, що викручує м’язи. З цим стикаються всі спортсмени. Немає значення, в приміщенні біжиш, де менше кисню, чи на повітрі.

"На чемпіонаті Європи застрибнемо на п'єдестал"

– На чемпіонаті Європи на одній з ваших дистанцій, 400 метрів, бігтиме Тетяна Мельник. На ваш погляд, у неї є шанси на медаль?

– На жаль, вони мінімальні. Суперниці дуже сильні, а в Тані цього року не такий високий результат. Хоча, можливо, вона вийде на пікову форму якраз на чемпіонаті Європи.

– На чемпіонаті України вона вибігала з 55 секунд.

– Так, але це слабий результат.

– А по інших видах програми, де в нас можуть бути медалі?

– Звісно, це стрибки у висоту. Причому, що дівчата в нас сильні, що хлопці. Ярослава Магучіх, безумовно, поза конкуренцією, дівчатка, Катерина Табашник і Юлія Чумаченко, мають поборотися за медаль. У хлопців Олег Дорощук показав найкращий результат сезону в світі. У нього і конкуренти в збірній сильні – Дмитро Нікітін і Вадим Кравчук. Загадувати не будемо, в спорті будь-що може бути.

– На чемпіонат Європи поїхали вісімнадцять легкоатлетів, причому половина з них виступатимуть у трьох видах – стрибках у висоту й потрійному в жінок. Малувато, як на мене.

– Команда справді дуже маленька. Але добре, що й стільки виїхали. Країна воює, багато спортсменів не можуть впоратися емоційно. Результати впали в усіх видах, окрім стрибків у висоту. Її ми поки що тримаємо. Але й тут конкуренція падає. Цим дівчатам у спину дихають одиниці.

"Діти з тренування йдуть на роботу"

– Діти не йдуть у легку атлетику?

– Це не нова проблема. Вже багато років як у нас впали результати в спринті, в бігу на середні й довгі дистанції, стрибках у довжину. Є лідери в окремих видах, але немає молоді, яка б їх підпирала. Дай Боже, щоб у нового керівництва на чолі з Ольгою Саладухою вдалося підняти легку атлетику.

– Поступово процес іде. У Києві відкрили ще один манеж – в Олімпійському коледжі, в Одесі, Запоріжжі.

– Так, і треба залучати молодих спортсменів, створити резерв. Відібрати 10-15 найкращих юних легкоатлетів по видах і вести їх. Тоді, можливо, через вісім років у нас на Олімпіаді, чемпіонатах світу і Європи буде сильна команда.

Це довгий процес, бо дуже багато часу втрачено. Займалися виключно лідерами збірної, і вийшло, що в деяких видах взагалі немає конкурентоспроможних спортсменів. Треба виховувати, дивитися, зацікавлювати. Сьогодні десятий завтра може стати першим. Юнаки швидко прогресують.

– Підготовка спортсмена високого рівня – це мінімум 8 років, так виходить?

– Так, звісно.

– Ви працюєте з дітьми і юнаками, володієте інформацією щодо них по всій країні. На ваш професіональний погляд, є багато спортсменів, які в перспективі можуть стати майстрами спорту міжнародного класу?

– У деяких видах є багато перспективних дітей, які мають бажання досягти успіху. Я, звичайно, бачу, в кого є зачатки вийти на міжнародний рівень, а хто вище майстра спорту не стрибне.

Кількісно наче й непогано справи – по молодших юнаках у чемпіонатах України беруть участь по 600-700 дітей. Але що їм робити після закінчення школи? Вони вступають в університети, де немає такого контролю, як в ДЮСШ. Вони мають самі бажати покращувати результати. А треба гроші на життя, хтось батькам має допомагати. І поступово спортсмени відходять від спорту. У моїй групі, наприклад, чимало дітей з малозабезпечених сімей. І дівчата вже задумуються про те, як і де можна підробляти, щоб себе забезпечувати. Є дівчата, які вже працюють і тренуються, бо іншої можливості в них немає. Багато тих, хто міг би через чотири-вісім років виступити на Олімпіадах, йдуть на роботу. Немає підтримки.

– У ваш час як було?

– У нас на збір їхало по 70-100 людей. А зараз їдуть тільки ті, хто має відібратися через змагання. З моєї групи багато дітей потрапили в збірну, але на НТЗ по лінії збірної потрапила лише Андріана Гирич. Грошей в країні бракує. І через це важко втримати юнаків у спорті.

– Наталіє, з якого віку ви б рекомендували серйозно займатися легкою атлетикою?

– З восьми можна починати, але це щоб зацікавити, у вигляді ігор. А з десяти вже можна ставити техніку, вчити усім премудростям. Вони вже адекватно реагують на навчання, розуміють, для чого вони це роблять.

"На восьмий день після пологів була на тренуванні"

– Ваш чоловік, Сергій Копанайко, також відомий легкоатлет. Цікаво, ваші діти спочатку пішли чи одразу побігли?

– Я точно й не пам’ятаю. Але зараз бігають – не зупиниш. Я не помітила, як Святік пішов, а побачила, коли він побіг. Афіна довго не ходила, а в рік вона в кросівках реально біжить – це її перше відео.

– Хто для Святослава й Афіни більший авторитет – Сергій чи ви?

– Обоє. Вони не можуть і без мами, і без тата. У нас рівноправність.

– Ви з чоловіком постійно разом – вдома, на тренуваннях, змаганнях. Як це впливає на стосунки?

– Ми зустрічаємося з 11 класу, в Олімпійському коледжі разом училися, в одному класі, потім на одному курсі університету. Цього року 20 років минає. За сім років, 2012-го, розписалися. Не повірите, але нам завжди є про що розмовляти, один без одного ніяк.

– Як Сергій підбивав до вас клинці?

– Квіти дарував, картинки, плюшевих звіряток. М’які іграшки ми зберігаємо, спимо на них, діти граються. Нещодавно зайчик порвався, то згадували, коли він мені його подарував.

– Хто з вас давав імена дітям?

– Святика разом назвали. Вибирали ім’я з двох. Назвали на п’ятий день після народження, коли вже свідоцтво замовляли. А Афіну Сергій назвав. І я з ним одразу погодилася. Красиве й звучне ім’я. Не хотіла нічого простенького – Наташу чи Марину. Хотілося чогось оригінального. Святик народився на Трійцю, тому й назвали так, а не Германом. А Афіна народилася в перший день Олімпійських ігор.

– Довго в декреті були?

– Ні. Син народився 2018-го і за два з половиною роки я була на роботі. А з Афіною повернулася до тренувань на восьмий день після пологового.

– Та ви що!

– Навіть фотографії є. Тренування було в лісі, там свіже повітря. Що тут такого.

– Святослав уже дорослий, ходить в якусь секцію?

– Він першокласник, любить вчитися, пише, читає, сам уроки робить. Йому дуже подобається школа. Вже каже, що всім дівчаткам подобається. І на гімнастику ходить. Це поки що для розвитку, щоб була дисципліна, має знати, що щось треба робити, а не лежати на дивані. Ми не будемо за нього вирішувати, яким видом спорту займатися. Можемо тільки направляти, а вони нехай самі визначаються. Я сама обрала легку атлетику, сама вибрала, де буду вчитися і ким хочу стати.

– Ви багато часу проводите на стадіоні чи в манежі. Вам у хатній роботі хтось допомагає?

– Ні, хоча часу дуже мало. Самі встигаємо. У нас немає розподілу на чоловічі чи жіночі справи. Коли в мене більше часу, то я збираю дітей, готую, перу. І Сергій завжди може підстрахувати, вміє й приготувати, й дітей нагодувати, купити, що треба. У кого є можливість, той і займається хатньою роботою.

– Батьки, за потреби, можуть підстрахувати?

– Моя мама давно поїхала за кордон. Сергія батьки в окупації, у Станиці Луганській. Намагаємося зідзвонюватися, але дуже поганий зв’язок. Буває, тижнями не можемо зідзвонитися.

"Не приїхала на виконком – отримала вісім років дискваліфікації"

– Наталю, повертаючись до вашої кар’єри, у 2016 рік. За який допінг можуть дискваліфікувати на вісім років?

– Допінг не виявили. Спочатку знайшли якісь залишки мелдронату, але виправдали (мельдоній додали до списку заборонених на початку 2016-го, але коли з’ясували, що він виводиться з організму три з половиною місяці, то карати почали з квітня, – прим. Спорт 24). Згодом, коли ще раз перевіряли на допінг, то виявили якісь відхилення в тесті. Але заборонених препаратів не було.

Можна було розбиратися, я спочатку так і зробила. Говорила з ендокринологами, які сказали, що це може бути все, що завгодно. Але на той момент настільки втомилася, що махнула на все рукою. Мені було 29 років, ми вже планували зі Сергієм народжувати дітей. Міжнародна федерація легкої атлетики пропонувала відсторонити мене на 2-4 роки. Засідав наш Виконком, на який я не приїхала. І наша ФЛАУ вліпила мені вісім років дискваліфікації. Незрозуміло, чого і чому.

– Як це вплинуло на ваше життя?

– Мабуть, треба було боротися за ті два роки. Бо по факту я в дискваліфікації не була. Знаходили якісь порушення, але мене завжди виправдовували. І це можна було виправдати. А вийшло, що через неприїзд на Виконком ФЛАУ отримала скажений термін. Через це траплялися неприємні моменти, коли працювала тренером. Казали учням, мовляв, нащо ви займаєтеся в неї…

– Наталіє, розкрийте вашу формулу успіху.

– Якщо ти будеш отримувати задоволення від того, що робиш, кайфувати від цього, тренуватися з бажанням, віддати себе повністю справі, тоді це приведе до успіху. Навіть коли важко, треба отримувати задоволення від того, що тобі важко.

– Це непросто.

– Не треба мати сумніви й опускати голову. Не розслаблятися, і робити все зі серцем.

Більше ексклюзиву від Геннадія Чеховського

"Стрибок в обійми": Ірина Геращенко – про дружбу, любов, шлюб і Олімпіаду

"Кожна гра – від ножа": тріумф України на чемпіонаті світу з хокею, внутрішня сила і асфальтоукладач

"У Ковтуна вклали сотні тисяч доларів": Гутцайт – про зміну громадянства, скандал і спортивний фронт