Чарівна Ірина Геращенко минулого року вразила прихильників двічі. Спочатку на Олімпійських іграх у Парижі, де вона в секторі для стрибків у висоту всі спроби виконала з першого разу і з результатом 195 см виборола бронзову медаль. А згодом, під новорічну ялинку, повідомила, що бере паузу у виступах, і назвала причину – вона вагітна.
З чоловіком, також легкоатлетом Сергієм Спільняком, вони знайомі більше за пів життя. Хто з подружжя однолітків, а Ірина і Сергій народилися 1995 року, першим підморгнув на тренувальних зборах у Ялті, зараз уже й не пригадають. Зате із задоволенням і тендітною усмішкою Ірина розповідає про яскраві моменти спільного життя.
До Дня святого Валентина Спорт 24 поспілкувався з видатною спортсменкою і розпитав про секрети міцної дружби, яка згодом переросла в кохання.
"Чоловік носить мене на руках"
– Пані Ірино, в інтернеті гуляє інформація, що ви з Сергієм познайомилися 2014-го. Тобто олімпійську медаль, виходить, ви виграли на 10-річчя стосунків.
– Красиво звучить, але познайомилися ми значно раніше. Було це в Ялті на зборах 2010 року. Ми вже тоді спілкувалися. Просто я цього не пам’ятаю, але наші спільні друзі впевнені, що знайомство розпочалося саме тоді.
– І як довго ви просто спілкувалися?
– Сергій також у висоту стрибав. Тому в полі зору один одного ми були постійно. У нас було спільне коло друзів, спілкування не бракувало. Сергій навчався в Республіканському вищому училищі фізкультури, там дуже хороше харчування. І він мене, так би мовити, постійно підгодовував. Згущеним молоком пригощав, шоколадками, іншими смаколиками.
– Піклувався про вас, ви ж така тендітна.
– Сказав, що з 2012 року я йому сильно сподобалася. У 2015 році наше спілкування було близьке до того, щоб розпочати відносини, але не склалось. І вже у 2016 році завдяки його наполегливості ми все ж почали зустрічатися.
– Іро, кажуть, шлюби, які йдуть через дружбу з дитинства, вони найміцніші.
– Хочу сказати йому велике дякую за таку витримку й наполегливість. Він весь цей час проявляв до мене увагу, яку я тоді чи не помічала, чи мені було не до цього. Проте Сергій завжди був поруч, коли мені була потрібна порада чи якась допомога. Він наполіг на тому, щоб ми знову почали зустрічатися, хоча я дуже брикалась. Настирливий такий, проявив бажання, для мене зараз це найпрекрасніші стосунки, які я взагалі могла собі уявити.
– Як романтично.
– Це та людина, яка в прямому сенсі носить мене на руках. Може з боку це виглядає банально, але робить абсолютно все для того, щоб я була найщасливішою. Навіть коли йому незручно, чи щось не подобається, – зробить гарний настрій, викличе усмішку. І в тому, що я реалізувала себе зараз, виборола бронзову медаль Олімпійських ігор, це його неймовірно велика заслуга.
– Коли готувалися до Ігор, то вам, мабуть, було не до хатніх проблем.
– Сергій весь побут взяв на себе. Я взагалі нічим не переймалася. Графіки коли що робити – збори, змагання, самопочуття, стан – все було на ньому. Я просто готувалася до Ігор, приїжджала додому, відпочивала, відновлювалася, і знову їхала себе реалізовувати.
– А хто перший зізнався в почуттях?
– Та він, звичайно. Кажу йому, ну ти що, смієшся? Що ти хочеш від мене? Мені, як дівчині, знаєте, уявлялись якісь страсті-мордасті. А він спокійний, домашній, але дотиснув. І тепер напевно раз на місяць я йому дякую, що наполіг на своєму.
– Дитину давно планували?
– Ми дуже хотіли, щоб родина була повною. Є кіт, собака, а ми хотіли побачити себе й у ролі батьків. Це наша мрія. І зараз ми носимо під серцем дитинку. Мені навіть здається, що до дитинки чоловік більше готовий, ніж я. Мабуть через те, що він є міцною опорою в абсолютно всіх питаннях.
– На якому ви місяці зараз?
– На шостому.
– Плануєте гендер-паті?
– А ми вже зробили! На Різдво. Лікарка написала стать дитини і віддала мені конверт. Я замовила кульки і вдвох ми їх лопнули. Наші емоції записали на відео і переслали його всім кому вважали за потрібне. Гучної вечірки не хотілося. Грудень був дуже насиченим, іноді по два-три заходи на день. Вирішили розділити радість на двох.
– Як часто чоловік дарує вам квіти?
– Набагато частіше, ніж приходять свята. Не кожного дня звичайно, а кілька разів на місяць я змінюю вазу разом із квітами. Не люблю, коли одна й та сама квітниця.
Зараз я нечасто кудись їжджу. А раніше, коли поверталася зі змагань чи зборів, то чоловік завжди зустрічав з букетом квітів і подарунком. Квартира завжди була прибрана, їжа наготовлена – ним чи моєю мамою. Приємно, коли тебе завжди вдома чекають. Трохи, щоправда, переживала. Думала, як триватимуть стосунки, коли я переважно сидітиму вдома. Але ні, стосунки не змінилися, і тепер не знаю, як переживатиму, коли треба буде надовго від’їжджати на збори чи змагання.
"Зроблю все, щоб виступити на Олімпіаді в США"
– Як скоро плануєте повернутися в сектор для стрибків?
– Я тренуюсь, тримаю себе в формі, наскільки це можливо. Звичайно, не бігаю, не стрибаю. Ходжу на орбітреку чи просто спортивною ходою. Роблю все, щоб тіло трималося в тонусі. Підтримую м'язеву структуру, щоб, скажімо так, швидше відновитись після пологів і повернутися в сектор. Наскільки це буде швидко, я не можу вам сказати. Не збираюся форсувати події. Хочу бути корисною не тільки для себе, а й для дитини. Якщо все буде добре, то наступної зими плануємо повертатись в змагальний сектор.
Намагатимуся швидко відновитися, наскільки це буде можливо. Сумую за стрибками, за повноцінними тренуваннями, навантаженнями. Це справді моя стихія. Хочу повернутися на міжнародний рівень і на ще кращий стан, ніж був на Олімпійських іграх (особистий рекорд Ірини Геращенко – 200 см, – прим. Спорт 24). Зроблю все, що від мене залежить, аби виступити на Іграх у Лос-Анджелесі.
– До Олімпіади в США три з половиною роки. Часу ще достатньо.
– Після народження дитини залишиться три. Стільки, як було між Іграми в Токіо і Парижі. (У Токіо Ірина стрибнула на 198 см і посіла четверте місце, – прим. Спорт 24). Але ж між Олімпіадами трапилося повномасштабне вторгнення в нашу країну, у мене був перелом малої гомілкової кістки. І ці труднощі ми перенесли з високо піднятою головою. 2024-й в плані медалей вийшов найкращим у кар’єрі. Тому я налаштована позитивно. Бо негатив тільки забирає енергію, а ми маємо тримати себе і один одного в позитивному налаштуванні. У мене дуже сильна підтримка з боку мого чоловіка, батьків, тренерки. Ми всі дивимося в одному напрямку. Всі за те, щоб я повернулась в спорт високих досягнень. Ці люди роблять все для того, щоб я змогла реалізувати себе, як спортсменка. Ой, говорю, і відчуваю, що потечуть сльози.
– Тоді давайте про Олімпіаду. Ви всі заявлені висоти взяли з першої спроби. Як себе налаштовуєте?
– Так, що це моя робота. Щоб бути в стані концентрації, багато від чого потрібно відмовитися. Довіряти тренерці, знаючи, що ми зробили все для того, щоб зараз бути в найкращій формі. Потрібно відкинути хвилювання, максимально заспокоїтися, розслабитися, довіритися собі й правильно технічно, в класному настрої виконувати стрибки.
Якщо навчитись знімати з себе зайву напругу, яка виникає через відповідальність перед собою, перед оточенням і так далі, то все це може вилитись в непогані результати.
Не можу сказати, що я себе відчуваю максимально реалізованою в плані результату. Я знаю, я бачу і вірю, що можу стрибати вище, ніж на два метри.
– Ваш особистий рекорд – два метри. А планку якої висоти ви берете на тренуваннях?
– 195 чи 196 сантиметрів. На тренуваннях жодного разу на два метри не стрибала. Просто робила правильні технічні спроби для того, щоб на змаганнях це не було чимось новим.
Наразі в мене прекрасний період вагітності. І я стрибаю візуалізаціями: у голові прокручую свої стрибки, передивляюсь змагання, згадую емоції, аналізую, де припустилася похибки. Цей аналіз, сподіваюся, в майбутньому допоможе не тільки повторити, а й покращити результати.
– У вашому успіху чого більше – таланту чи роботи над собою?
– Я з дитинства була завжди високою. І доволі швидко почало виходити стрибати високо. І завдяки зросту, і завдяки бажанню. Але далі… Можливо, я талановита, але більше, напевно, працелюбна. Бо, вважаю, є висотниці талановитіші за мене. Я нікому не заздрю, бо ми всі різні і це дуже круто. Але будь-який талант, він пропаде, якщо не прикладати зусиль для вдосконалення. Я люблю працювати, я допитлива і слухаю тренера.
– Ірино, як ви святкуватимете День святого Валентина?
– Їдемо на змагання до дітей в Київську область. У чоловіка за графіком своя робота – тренування. А в кінці дня, можливо, буде святкова вечеря, або кудись сходимо. Ми часто так робимо.
– Якій кухні віддаєте перевагу?
– Ми з Сергієм любимо українське. Вдома один одного підміняємо на кухні, а сніданки готую переважно я – люблю прокинутися і знати, що вже при ділі.
Більше ексклюзивів Геннадія Чеховського
"У Ковтуна вклали сотні тисяч доларів": Гутцайт – про зміну громадянства, скандал і спортивний фронт
