Українські хокеїсти продовжують сходження нагору. Після успіху національної команди минулого року, коли вона вийшла до Дивізіону 1А чемпіонату світу, до другої за силою ліги пробилася й молодіжна збірна. У Таллінні, де наші хокеїсти виборювали єдину путівку в сильніший чемпіонат, їм протистояли збірні Естонії, Польщі, Італії, Південної Кореї та Японії. В усіх матчах Україна здобула перемоги, з різницею забитих і пропущених шайб 29:10.
До найсильнішого дивізіону, де виступають Канада, Швеція, США, Фінляндія, Чехія, залишається один крок. Якою є сьогодні наша молодіжна збірна і чи реальні шанси за рік доєднатися до еліти світового хокею, Спорт 24 поговорив із головним тренером команди, за сумісництвом наставником ХК Кременчук, відомим у минулому тафгаєм Андрієм Срюбком.
Головне – внутрішня сила гравця
– Андрію Васильовичу, вітаємо з довгоочікуваним успіхом! Свого часу, 1994-го, ви були першопрохідцем, коли на зорі Незалежності з "молодіжкою" пробивалися до Дивізіону 1А. Минуло трохи більше тридцяти років і тепер ви повторили той успіх в якості головного тренера. Коли було складніше?
– Ого ви згадали! Це ж скільки часу минуло, всього й не пригадаєш. Тоді інший хокей був, набагато жорсткіший чи, навіть, грубіший. Якщо порівняти, то зараз хокеїсти діють швидше на майданчику, вони більш технічні. А вилученням карають навіть коли ключку на ключку поклав. Незмінним залишається головна риса характеру – це внутрішня сила гравця. Від цього й відштовхуємося. Потім вже йдуть техніка, швидкість, ігрове мислення.
– На тренерській лаві зовсім інші емоції?
– Звісно. Коли твого хокеїста б’ють, чи він програє в якомусь епізоді, то хочеться допомогти. А за бортом такої змоги немає, доводиться спостерігати з боку.
– Гадаю, на чемпіонаті світу в Таллінні ви отримали задоволення від гри збірної.
– Ми одразу налаштовували хокеїстів виключно на перемогу в Дивізіоні. Минулого року програли останній період на турнірі й залишилися ні з чим (збірна України поступилася в заключному матчі Словенії – 3:5, пропустивши дві шайби в останньому періоді, – прим. Спорт 24). Цього разу не могли собі цього дозволити, їхали за першим місцем.
– Був момент у грі з Італією (6:5), коли могли втратити перевагу в три шайби.
– Я б не виокремлював цей матч. Усі ігри були непростими. Після кожної зустрічі намагався пояснити хокеїстам, що ми робимо і маємо робити: від зміни до зміни, від періоду до періоду, від матчу до матчу. Працювали над удосконаленням тактики, щоб задуми втілити в життя. Мали рухатися як асфальтоукладач – переламувати й перемелювати від першої й до останньої хвилини.
Зрозуміло, хлопці молоді, траплялися певні провали. Це передбачалося, і в таких випадках задіювали середню ланку. Вона в нас потужна, це трійка Байди. Вона збалансовувала гру. У скрутних ситуаціях їм не ставилося завдання будь-що атакувати ворота. Мали тримати шайбу в зоні суперника, перехопити ініціативу.
Завдяки такому тактичному маневру вже суперник помилявся, з’являлися моменти для взяття воріт.
Андрій Срюбко
– П’ять матчів за сім днів – треба бути добре готовими, щоб витримати такий насичений графік.
– І кожна гра була "від ножа". Вивчаєш суперника, переміг, а наступного дня навпроти вже інша команда з іншим стилем. На таких турнірах багато залежить від фізичної підготовки, виконання тактичних дій. Багато факторів. І ми в кожній грі чіплялися за кожну шайбу, викладалися, як в останній.
Є кілька гравців для національної збірної
– Ви відзначили так звану середню ланку. А кого виділите окремо?
– Команду ми підбирали, враховуючи минулорічну невдачу. Тоді було чотири ланки, три пари захисників. Не вистачило довгої лавки. Цього року були лідери, середня і четверта ланка – там хлопці з канадського Чілівек Джетс, Данило Денисенко, Марко Миронов, Микита Куліков. Грали впевнено і грамотно, виходили, в тому числі, коли мали чисельну перевагу.
Завдяки довгій лаві змогли працювати, як каток. Вся команда провела турнір на високому рівні.
– Який потенціал у цієї команди? Адже за віком завершують грати в ній шестеро, а п’ятнадцять гравців зможуть виступити на чемпіонаті світу й наступного року.
– Все залежить від того, в яких командах вони будуть грати. Бо по завершенні сезону хокеїсти змінюватимуть команди. Важливо, щоб вони потрапили на більш високий рівень. На сьогоднішній день всі гідні збірної, і вони є кандидатами на наступний рік.
– Хто з вашої команди може постукати в двері першої збірної?
– Гадаю, готові до виклику Олексій Євтєхов та Іларіон Купріянов. На місці головного тренера національної команди Дмитра Христича я б звернув увагу ще й на Михайла Гапоненка. Це молодий хлопець, 2006 року. Він закрив середню ланку, грав у більшості, меншості, п’ять на п’ять. Закривав усі провідні позиції, навіть коли діяли три на п’ять. Грамотний хлопець, вміє виконувати, швидкий. (Найкращими гравцями турніру стали воротар Олександр Левшин і захисник Микола Косарєв, – прим. Спорт 24).
– У вас в команді лише четверо – Назар Бойко, Богдан Трущенко, Микита Полоницький і Максим Жеребко – представляють чемпіонат України. Решта – легіонери. Як ви їх відслідковуєте?
– За гравцями слідкує не одна людина. Наших хокеїстів за кордоном багато. Курує цей процес Олександр Бобкін, він також тренує збірну U-18. Кандидати проходять через його фільтр. По них вивчається статистика, береться до уваги ліга, в якій грає хокеїст, проглядаються відеоматеріали. Потім дивимося гравця на майданчику, бачимо, на що він здатен.
– Ваша команда посіла перше місце на чемпіонаті світу, на Універсіаді студентська збірна завдала поразки США й здобула бронзові медалі. Це при тому, що чемпіонат України стартував з двомісячним запізненням. Знаєте якісь секрети?
– Погоджуся, ігрової практики, можливо, й бракувало, але тренувальний процес не припинявся. Сподіваюся, наступного року таких моментів не буде і наші команди готуватимуться до турнірів в тому числі і через матчі чемпіонату України. Вони дають стабільність, а стабільність – ознака майстерності. А наше вміння за рік виросте.
– Андрію Васильовичу, через війну ми багато втратили хокеїстів?
– Неможливо порахувати. Звичайно, гравці роз’їхалися по всьому світу. Але я виокремлю інший момент. Молоді хокеїсти потрапили в середовище, де немає тат, мам, ніхто не допомагає, ніхто про них не піклується. У командах, де вони грають, висока конкуренція. І тільки від хокеїста залежить, є в нього перспективи чи ні. Він має своєю грою, досягненнями пробиватися нагору. І в таких умовах росте майстерність, є багато прикладів. За таких умов український хокей прогресує.
– Було б ще непогано, щоб і в чемпіонаті України існувала висока конкуренція.
– Вона є. У нас сильні клубні команди. Хоч як там було, а в кожної є свій стиль. Працюють досвідчені сильні тренери – Вадим Шахрайчук, Олег Шафаренко, Олександр Бобкін. Вони відповідальні, вимогливі, реалізують на льоду свої ідеї. І хокеїстів вони підбирають таких, які готові й прагнуть реалізовувати тренерські задуми, хочуть прогресувати.
– Збірна зразка 1994-го, коли ви грали, і збірна 2025-го – яка з них сильніша?
– Важко порівняти. Як я казав, хокей змінився. Ми виходили на лід, наче якісь вікінги, діяли жорстко на межі грубощів. Те, як зараз вилучають на дві хвилини за затримку, затримку ключки, раніше взагалі не рахувалося.
Результат залежить від мотивації
– Але ж ви грали на Олімпійських іграх, нинішнє покоління про це лише мріє.
– Хай мріє і працює. Молодь 2004-го, 2005-го, 2006-го, 2007-го років народження – це дуже хороші й перспективні хлопці. Вони зараз грають за команду U-20, перейдуть у професіонали. Вони закладають новий фундамент для національної збірної. Наше завдання – зберегти їх, допомогти вдосконалюватися.
– За рік, ви говорили, команда стане сильнішою. Є думка, що в перший сезон на більш високому рівні треба закріпитися в дивізіоні, а вже потім штурмувати вершини. Погоджуєтесь?
– Ні. Я завжди ставлю максимальні завдання. Бо даси слабину, і хокеїсти думатимуть, навіщо напружуватися, якщо немає найвищої цілі, якщо в тренера її немає. Тож чим вища мотивація, тим кращий результат.
– Команда отримає преміальні за виступ на чемпіонаті світу?
– Питання трохи не до мене. Президент федерації хокею Сергій Мазур, як вже писали, озвучив певну суму.
– Ви ставите завдання за рік спробувати виграти Дивізіон 1А й пробитися в еліту світового хокею. Національна збірна також перебуває у топ-16 і має шанси на підвищення в класі. Що потрібно, щоб реалізувати такі грандіозні плани на практиці?
– Потрібен сильний чемпіонат України. Я по собі знаю. Наше покоління конкурувало з командами високого рівня, ми навіть не розуміли, коли можна розслабитися. Бо за спиною стояло ще 100 людей, і кожен хотів зайняти твоє місце – чи в Соколі, чи в збірній. Кожен хокеїст має все робити на максимумі. Тоді росте майстерність, швидкість, ігрове мислення, набувається досвід. Тому я й радий, що багато наших хокеїстів грають за іноземні клуби. Там не дадуть розслабитися. Для збірної це плюс.
– Ви також чимало років грали в Канаді й США. Щось радите своїм підопічним? Ні на що не звертати уваги, просто грати в хокей?
– Просто грати в хокей там не дадуть. Я 17 років грав за іноземні клуби. Працювати не тільки на льоду, а й поза ним – в тренажерному залі, на вулиці. І треба виконувати завдання тренера. Тоді показуєш результат. Ростеш як гравець. З четвертої п’ятірки переходиш до третьої, другої, першої. Тобі дають грати по твоїх можливостях. Коли майстерність росте, ти просуваєшся нагору.
Щодо розповідей про свої заслуги, то певні підказки з власного досвіду можу зробити. А вихвалятися – це не для мене. Ще подумають, що я до них зверхньо ставлюся. Ні, вони мені як мої діти. Можу насварити, витягнути з них усі сили на тренуваннях. Але хокеїсти знають, що в душі я їх люблю і хочу для них тільки найкращого.
Збірна України з хокею на переможному чемпіонаті світу в Дивізіоні 1В
Воротарі: 1. Олександр Левшин (Торонто Петріотс, Канада), 20. Роман Батіг (Барлінґтон Куґарз, Канада), 25. Назар Бойко (Київ Кепіталз).
Оборонці: 2. Савелій Сухицький (Аоста, Італія), 3. Богдан Трущенко (Шторм), 5. Микола Косарєв (Ставанґер Ойлерз, Норвегія), 21. Микита Полоницький (Сокіл), 23. Микита Боднар (Поруба, Чехія).
Нападники: 4. Іван Козленко (Єґешмедвек, Угорщина), 7. Данило Шульга (Женева-Серветт, Швейцарія), 8. Данило Денисенко (Чілівек Джетс, Канада), 9. Іларіон Купріянов (Дукла Їґлава, Чехія), 10. Олексій Євтєхов (Пардубіце, Чехія), 11. Марко Миронов (Чілівек Джетс, Канада), 13. Данило Байда (Сянок, Польща), 14. Михайло Гапоненко (Форус/Санднес U20, Норвегія), 15. Ілля Байда (Сянок, Польща), 16. Микита Куліков (Чілівек Джетс, Канада), 17. Микита Іващенко (Баттлфордз Норт Старз, Канада), 19. Максим Жеребко (Сокіл).
Більше чтива про хокей на Спорт 24
