"Ця війна нагадує фільми про Другу світову": вікінг, який б’ється за Україну

Коли 24 лютого, вдосвіта, на Україну лягла пітьма з північного сходу, 35-річний данець Карл "Шторм" Бальдерсон не вагався. "Якщо я можу чимось допомогти моїм українським друзям – дайте мені знати", – написав він у Facebook, закріпивши на своїй аватарці жовто-блакитний стяг. Через кілька днів Карл вирушив на південь від Ютландського півострова: "Сьогодні ми всі – з України".

Бальдерсон – не професійний військовий, як ви могли подумати. У нього не було бойового досвіду. Здобув освіту, пов’язану зі сферою судноплавства. Жив мирним побутом успішної Європи, плекав довжелезну бороду, курив люльку, затяжними північними вечорами поцмулював пивко у товаристві друзів. Серед його захоплень – татуювання (вкрив ними більшість свого тіла), мотоцикли, світлини похмурих, але величних нордичних пейзажів і культ вовка (часто публікує дописи із зображенням сіроманця). Один із головних девізів Карла: "Краще бути вовком Одіна, ніж вівцею Божою". І ще: "Людину оцінюють не за словами, а за вчинками".

Прибувши в Україну, "Шторм" поповнив лави Інтернаціонального легіону. Зважаючи на відсутність досвіду, у першу лінію передової його не поставили. "Мене використовують там, де я найбільше потрібен. Це може бути, наприклад, евакуація цивільних під час боїв", – розповідав Карл іноземним журналістам. У ті важкі лютнево-березневі дні дуже важливо було достукатися до Заходу – донести їм правду про події в Україні. Бальдерсон робив це успішно та охоче. Роздавав інтерв’ю німецькому Bild, данському BT, румунському Aktual24.ro тощо.

"Путін зробив велику помилку, почавши війну проти проти невинних мирних мешканців України", – заявив "Шторм" журналістам норвезького ресурсу Extraavisen.no. Боєць розвінчав наратив російської пропаганди, що таких легіонерів, як він, вербувала українська влада. "Я перебуваю в Україні за власним бажанням і без жодної винагороди. Я тут з величезною гордістю разом із багатьма такими ж, як я, добровольцями. Ніхто з нас не отримує гроші". Матеріал вийшов під заголовком "Цю людину Путін хоче вбити". І Бальдерсон підсумував по-філософськи: "Можливо, одного разу російські солдати відправлять мене до Вальгалли. Для мене буде честю загинути, борючись із покидьками, які гвалтують, викрадають дітей і жінок".

"Не очікуйте пощади" (с) Карл "Шторм" Бальдерсон

"Всі ми, добровольці, є в списку терористів Путіна, – розповідав репортерам із рідної Данії. – Бували випадки, коли люди через відео показували у соцмережах місце свого перебування, а через кілька днів ця локація бомбардувалася. Одного разу 8 ракет влучили поруч зі мною. Шок. Ти поняття не маєш, кого вдарить. Можливо, саме ти – наступний?"

"Ця битва – не марна?" – поцікавилися у Бальдерсона.

"Вчора я приїхав з місії, де ми повернули українцям село, яке перебувало під контролем Росії, – зізнався воїн. – Село, де місяць не було електрики. Люди були нам дуже вдячні. Тож ні, ця битва – зовсім не марна".

У короткі години перепочинку від боїв "Шторм" качав мускулатуру, а у своєму Instagram збирав фінансову допомогу для побратимів – на купівлю спальників, шоломів, дронів, автівок. За неповний місяць колоритний легіонер став своїм серед нових друзів і прославився на всю Україну. Його лівий кулак прикрасило свіже татуювання – величний Тризуб. Данець – краш для незаміжніх українських дівчат і надійне плече для українських воїнів. Принаймні одного з них Карл знав уже давно.

"Вже кілька років я спілкувався зі своїм братом-вікінгом із України, – коментує Бальдерсон це фото. – У нас одна і та ж релігія і однакові символи, тату на нашому тілі. Це вперше, коли ми зустрічаємося в реальному житті. Зустрічаємось, як справжні вікінги у воєнний час. Він народився і виріс в Україні, а я в Данії. Не знаючи один одного, я природно йому довіряю. Я не сумніваюся в його честі, у його думках про життя і рішучості прямувати до Вальгалли. Два брати зустрілись на війні".

Наприкінці березня українські воїни перейшли у контрнаступ. Зокрема, розпочалося остаточне звільнення Київщини від русні. Карл взяв у цьому визволенні активну участь. Згадує протистояння під Новою Басанню: "Бій, який я ніколи не забуду. Ця війна нагадує мені фільми про Другу світову".

Зайнявши звільнені від окупантів населені пункти, наші бійці жахнулися. Рівень жорстокості, з якою тут "похазяйнували" російські головорізи, зашкалював. Тисячі замордованих українців, тіла просто неба, безліч братських могил. Не менше від людей постраждали тварини.

"Бачив багато собак у містечку під Києвом. У зграях, ніби вони – вовки. Прямо зараз тварини вкрай потребують допомоги – їжі і ветеринарів", – повідомив Бальдерсон у Fb 10 квітня. І звернувся до своїх іноземних друзів: "Якщо ви хочете подбати про собаку, що стала жертвою цієї війни, будь ласка, напишіть мені". Ще через кілька днів розмістив оголошення про пошук будинку, де можна прихистити безпритульних тварин, а також волонтерів, які за ними доглядатимуть. У цього чоловіка – велике серце!

Першого квітня Карл зустрів українського хлопчика, який зворушив його настільки, що суворий з вигляду вікінг ледь не заплакав. А потім "Шторм" зробив запис у своєму мікроблозі, який пояснює узагалі все.

"Чому я їду 2300 кілометрів в іншу країну, щоб воювати на війні, де ризикую померти? В країні, чиєю мовою не володію, не знаю її правил і норм. Навіщо покидати все, що маєш, не вагаючись ні на секунду?

Через цього маленького хлопчика. Він та його сім’я були під російським контролем. Їх захопили росіяни понад місяць тому. Місяць без електропостачання і без можливості вийти в інтернет, оскільки росіяни трактують владу та інтернет-зв'язок як першочергові цілі, коли захоплюють місто.

За останні 3-4 дні я зустрічав жінок і літніх людей, які плакали від чистого щастя бути звільненими від російської армії. Цей маленький хлопчик заслуговує на життя без бомб у своєму місті, без російських солдатів зі зброєю та їхнього насильства.

Цей маленький хлопчик справив на мене таке велике враження, що я майже заплакав. Таких маленьких хлопчаків багато в Україні. Багато дітей померли. Багато жінок померли. Багато чоловіків померли. Занадто багато невинних людей загинули. Саме цивільні платять найбільшу ціну.

Ось чому я воюю в Україні. З любові до народу. Як і багато інших добровольців у цій жахливій війні. Я – не маю значення, я – не герой. Зате кожен, хто воює добровільно, мій герой".

Ольга Осідач

Інші тексти Спорт 24

Шухевич і спорт: грав у футбол, бив рекорди, веслував на човні з Галичини аж до моря

Спорт – НЕ поза війною: українські спортсмени зі зброєю в руках протистоять путінській орді

Ніколи не пробачимо: українські спортсмени, яких вбила російська армія