Щоб осягнути генетичний спадок, який дістався Шухевичу, розпочати треба, мабуть, із певного відрізку його родоводу. Отож, прадід Романа – Йосип Шухевич – був священиком і надзвичайно освіченою людиною. Він перший, хто перекладав на українську мову письмена Вергілія, Фрідріха Шиллера, Вальтера Скотта. Професор Володимир Шухевич (дідусь) своє кохання до Карпат втілив у глибоку 5-томну працю "Гуцульщина". Адвокат Степан Шухевич захищав покривджених українців у польських судах і доводився Роману дядьком.
Ну а батько, Осип, доріс до посади судді. У 1918 році, за короткого періоду існування Західноукраїнської Народної Республіки він працював політичним комісаром, згодом відсидів за гратами у горезвісних польських Бригідках. Осипа та Євгенію Шухевичів арештують ще й більшовики – його запроторять у Кємєровську область, її – у Казахстан. До сина вони повернутися вже не змогли…
Батьки Романа Шухевича
Романа виховувала його бабуся Герміна. Часи – буремні та суворі, хлопчак дорослішав не за роками. У вже згаданому 1918-му, коли Шухевичу було лише 11, він пожирав очима стрункі ряди стрільців Галицької армії, які марширували містом на війну. І плакав від безсилля, бо хотів до них приєднатись. Навоюватися ще встигнеш, хлопче!
На той момент Роман вже навчався у Львівській академічній гімназії. Невисокого зросту, худий, проте швидкий, спритний і до занять спортом охочий. Українська молодь, не маючи власної держави, тим не менше підпільно культивувала в собі патріотизм, сповідуючи при цьому класичне гасло "mens sana in corpore sano / в здоровому тілі – здоровий дух".
Спортивний вишкіл гімназистів відбувався, зокрема, у центрі Львова на вулиці Руській. Шухевич навчився боксувати і фехтувати шпагою, грав у волейбол, баскетбол, ватерполо, опанував гімнастику. Із жовтня 1922 року до наших днів дійшло чудове фото: юні українські спортовці, опершись на гімнастичний козел, утворили живу піраміду. На самісінькій її вершині – майбутній командир УПА.
Між іншим, у 1921-22 роках помешкання пані Герміни винаймав Євген Коновалець – легендарний січовик і полковник Армії УНР. У частих розмовах з Шухевичем він надихав малого і запевняв, що той – на правильному шляху.
Роман чудово плавав і швидко бігав. У цих видах спорту досягнув найбільшого успіху. Збереглися згадки про Запорізькі ігри-1923 у Львові, де Шухевич встановив абсолютні рекорди турніру одразу в двох дисциплінах – плаванні на 100 метрів і бігу з перешкодами на 400 метрів. Мріяв коли-небудь переплисти Ла-Манш.
Заплив Шухевича на Запорізьких іграх у Львові, вересень 1923 року
Якось, у період Різдвяних свят, викрешуючи іскри ковзанами, наш спортсмен побачив, як дитина провалилася під лід. Не роздумуючи ні секунди, Роман кинувся у крижану воду, схопив малечу і витягнув її на берег. Щоправда, заплатив за свій подвиг високу ціну – важко захворів на запалення легень від переохолодження.
Самовідданість, патріотизм та спортивний гарт юнака оцінили в Українській військовій організації. Вісімнадцятирічний Шухевич поповнив її лави у 1925-му. А вже наступного року пройшов справжнє бойове хрещення – спільно з товаришем виконав атентат проти польського шкільного куратора, який славився жорсткою антиукраїнською позицією. "Від цього часу життя Романа стало ходінням по лезу, балансуванням на межі екзистенції та смерті", – сказано у Літописі УПА.
То – підпілля. А у звичайному житті Шухевич продовжував навчатися і змагатись на спортивних майданчиках. Його пристрасть – Пласт. Разом із побратимами з куреня "Чорноморці" він переплив човнами усі головні річки заходу України. Коли ж цього стало мало, Роман провернув дуже круту пригоду. Західним Бугом він веслував аж до Вісли, а тоді, влившись у води головної річки Польщі, дістався Балтійського моря.
"Він і брат Юрко належали до Українського спортивного та до Карпатського лижного клубів. Роман був дуже гарний, мав кучеряве золотисте волосся. Чудово танцював, любив ходити на бали, хоча не завжди мав можливість, бо вони були платні. Його любили дівчата", – пригадувала молодша сестра Наталія. Ще б пак! Окрім танців цей парубок умів віртуозно грати на фортепіано – і навіть давав концерти. Молоді панянки ніжно зітхали.
У 1928 році Шухевич вирушає до польського війська на строкову службу. Агентура вже мала щодо нього певні підозри, тож кар’єрний ріст для українця був неможливим. Він відслужив звичайним рядовим каноніром в артилерійському полку. Тим часом другого лютого 1929 року у Відні створюється Організація Українських Націоналістів. Розпрощавшись із остогидлою службою, Роман вливається в ОУН, ставши бойовим референтом Крайової Екзекутиви (виконавчого органу – тобто, ніякої теорії, лише практика).
Старший пластун Роман Шухевич веде за собою, Карпати, кінець 1920-х
"Шух" блискуче стріляє з різних видів вогнепальної зброї, вправляється з ножем, дереться по скелях і навіть пілотує безмоторний літак. Раніше він метав диск і штовхав ядро, тож набуті скілли тепер можна застосувати в роботі з бойовими гранатами. Авторитет серед побратимів – беззаперечний. "Він був надзвичайно інтелігентний, культурний, строгий, але дуже добрий. Його дуже любили всі хлопці. Він був вимогливий, але з серцем", – констатувала Наталія Шухевич, дружина провідника.
Роман залюбки продовжує грати у футбол. Діє якомога ближче до воріт суперника – у нападі. У 1929-му, азартний і розпашілий, навіть потрапив в об’єктив фотоапарату на футбольному полі – разом зі своєю командою пластового куреня "Чорноморці". Проте вир визвольної боротьби за вільну Україну затягував його все більше. Часу на спорт вже хронічно бракувало.
Шухевич – у центрі в темній футболці з білим комірцем
Підсумувати цю коротку оповідь хотілося б цитатою із діаспорного Вісника Організації Оборони Чотирьох Свобід України за 1987 рік.
"Роман Шухевич, не зважаючи на всі свої великі спортові осяги і, як на тодішні часи, незвичайні спортові можливості активного змагуна, ніколи не забував про те, що „спорт для спорту”, змагання для видовища, успіхи для самих лише рекордів – це розкіш, на яку не може собі дозволити ніякий народ, а зокрема український, – пише автор. – Роман Шухевич не був лише ловцем здобутих голів, людиною, що шукає у спорті тільки слави, приємности або навіть особистого професійного успіху, забуваючи при тому, що спорт ніколи не може бути ні метою самою для себе, ні засобом до здобуття самої лише особистої користи й нічого більше.
Ні один, мабуть, рекорд Романа Шухевича не встояв до теперішніх часів, ні один з його спортових успіхів не перетривав двох останніх десятиліть. Прийшли після нього кращі, більше витреновані, більше виспеціялізовані, швидші, бистріші, сильніші. Прийшли, бо мусіли прийти, бо такий закон життя й поступу, і з цією метою починав колись свою працю член українських спортових клюбів Роман Шухевич.
Усі, мабуть, осяги Романа Шухевича не перетривали його. Крім одного – того, який установив Шухевич-Чупринка, розбудувавши протибольшевицьке підпілля і витривавши в боротьбі аж до дня, який він освятив своєю кров’ю".
Ольга Осідач
Інше чтиво Спорт 24
Кривавий спорт і його бог Манолете: історія життя, кохання та смерті найвідомішого матадора Іспанії
