Дебютний чемпіонат світу завершився перемогою уругвайських футболістів. Турнір був визнаний успішним з усіх точок зору: спортивної та комерційної. Тому було прийнято рішення провести наступну першість вже через 4 роки.
Однак виникла невелика проблема (втім, її можна назвати приємною). Путівок на чемпіонат було 16, а учасниками стали 32 збірні. У зв'язку з цим вперше в історії було вирішено провести відбіркові поєдинки. А далі чекала більш неприємна новина: Уругвай відмовився від захисту титулу.
Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри
ТОВ “СЛОТС Ю.ЕЙ”. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №559 від 21.11.2024).
Офіційна причина – команда критикувала європейців за відмову їхати до Південної Америки в 1930 році. Також у чемпіонаті не взяла участь й збірна Англії. Родоначальники футболу досить довго не сприймали Мундіаль та відмовлялися грати там.
Таким чином, чемпіоном світу ставала нова країна, а проведення самого чемпіонату довірили Італії. Цікаво, що випадок Уругваю у своєму роді унікальний. Забігаючи наперед, скажемо, що це єдиний раз, коли чинний чемпіон світу з футболу не зіграв на наступному турнірі.
Далі за регламентом команда-чемпіон отримувала автоматичну путівку на турнір, а після скасування правила всі без винятку переможці кваліфікувалися на Мундіаль.
Відбірковий турнір охоплював досить екзотичні навіть за нинішніми мірками збірні: Литва, Гаїті, Люксембург та Естонія. Перераховані європейські країни більше ніколи так не наблизяться до основної стадії ЧС, як 92 роки тому.
Чемпіонат світу проводився в диктаторській країні й активно використовувався Муссоліні в пропагандистських цілях
Важливо згадати, де і коли проводився чемпіонат світу. Конгрес ФІФА затвердив Італію в якості господаря турніру восени 1932 року. Після чого керівництво країни активно використовувало це для підвищення іміджу країни.
Отримавши владу у 20-х роках, Дуче поступово будує в Італії диктатуру. Зрозуміло, чемпіонат світу був чудовою нагодою підвищити престиж свого режиму. Сам італійський лідер вважав Мундіаль своєрідною "іграшкою". З головним завданням (підвищення престижу) диктатор, загалом, впорався. Хоча не варто забувати, що саме ЧС-1934 став найкоротшим в історії. Через особливості регламенту він тривав близько 2 тижнів: з 27 травня по 10 червня.
Варто згадати й теорію, згідно з якою Італія полегшила собі роботу на чемпіонаті світу. У кваліфікації до турніру Скуадра Адзурра обіграла Грецію (4:0) – це перший і останній випадок в історії, коли господар турніру проходив кваліфікацію.
Не обійшлося без скандалу в майбутньому: Арістідіс Хрізафопулос та ще кілька гравців збірної підтвердили, що фактично їхню збірну підкупили для "потрібного" результату. Але, звісно, коли історія спливла (80-ті та 90-ті роки минулого століття), розслідувати її ніхто не став.
Фактор Муссоліні зіграє свою роль і у фіналі чемпіонату світу, але про це пізніше. Також варто згадати й той факт, що італійці нелегально натуралізували одразу трьох аргентинців. Реакція ФІФА була блискавичною – проігнорувати цей факт.
Італія вже з першого матчу показала, чому вважається фаворитом
Розглядати кожен матч окремо не має сенсу: тактика тоді перебувала ще в зародковому стані, а словосполучення "надійна оборона" й зовсім не використовувалося. Найменш результативною в 1/8 фіналу виявилася зустріч між Чехословаччиною та Румунією (2:1). У всіх інших матчах забивали щонайменше 4 м'ячі.
Не варто забувати, що в 1930-х роках популярною була схема 2-3-5 або "дубль-ве", тому така результативність нікого не повинна дивувати. У 17 матчах турніру було забито 70 м'ячів (трохи понад 4 в середньому за гру). Наприклад, на останньому ЧС у 2022 році середній показник голів склав 2,6 за гру.
Які матчі варто виділити ще? Перш за все, протистояння Іспанії та Бразилії, яке завершилося перемогою піренейців 3:1. Німеччина мала на той момент не тільки свого сумнозвісного диктатора, а й сильну збірну. Німці розгромили Бельгію 5:2.
А що ж італійці? Вони знищили бронзового призера ЧС-1930 – американці пропустили сім голів і відповіли лише м'ячем престижу. Попри те що перемогу Італії часто називають скандальною, натякаючи на корупційний шлейф, головним тренером того колективу був легендарний Вітторіо Поццо. Він єдиний тренер в історії, який двічі перемагав на Мундіалі, до того ж між цими тріумфами він перемагав на Олімпіаді-1936.
Основний склад теж ряснів суперзірками того часу: Луїс Монті, Джанп'єро Комбі, Джованні Феррарі, Раймундо Орсі та, звичайно, Джузеппе Меацца. Так, саме на його честь названо нинішній стадіон міланського Інтера.
Черговий скандал стався перед фіналом – знову не обійшлося без Муссоліні
Шлях Італії до фіналу виявився непростим. У чвертьфіналі Іспанію обіграти з першого разу не вдалося (1:1). Тоді замість додаткового часу і серії пенальті призначалося перегравання – тобто нові 90 хвилин на полі. З другої спроби Скуадра Адзурра все ж взяла гору (1:0), щоб у півфіналі з таким же рахунком здолати Австрію.
Суперником стала Чехословаччина, яка на шляху до вирішального матчу перемогла Швейцарію та Австрію (3:2 та 1:0 відповідно). Але який же фінал тих часів обійшовся без скандалу? Шведський арбітр Іван Еклінд отримав призначення на фінал чемпіонату світу.
Поєдинок приймав стадіон Національної фашистської партії в Римі. Для того періоду цілком звична назва. До початку гри швед опинився в ложі, де сидів Беніто Муссоліні. Потім арбітр заявляв, що лише хотів "віддати данину поваги великій людині".
До речі, перед фіналом італійські футболісти, по суті, отримали "батіг і пряник". Кожному з них пообіцяли по 20000 лір (непогані гроші на ті часи). Але був і "батіг": за чутками, футболістів погрожували відправити до в'язниці, якщо ті програють матч на очах рідних уболівальників. І за 10 хвилин до кінця фінального матчу гравці були ближче саме до в'язниці: Пуч вивів чехословаків уперед. Однак італійці врятувалися, а в додатковий час забили переможний гол.
"Слава Богу, нам не довелося на власній шкурі перевірити, чи була „обіцяна“ в'язниця порожньою погрозою, чи нас дійсно мали намір покарати, якщо не виграємо фінал", – згадував легендарний Луїс Монті.
Італія стала чемпіоном світу, і радості місцевих уболівальників не було меж. Вдруге поспіль світову першість виграла країна, яка приймала турнір. Таким був ЧС-1934: скандальним, швидкоплинним, але все ж цікавим. Ситуація у світі тоді продовжувала загострюватися і було невідомо, чи відбудеться турнір через 4 роки. Відбувся, про що й розповімо наступного разу.
