“Іноді з тренувань доводилося йти пішки, бо автобуси вже не їздили”
– Розкажіть, яке середовище сформувало ваш бойовий дух? Як минуло ваше дитинство?
– Дуже велику роль в моєму житті зіграло те, що мій тато займався спортом, боротьбою, був дуже активним. Мені завжди хотілося більше уваги від батька. Бо він приділяв її не так багато, як, наприклад, моєму братові. Вже тепер я розумію, що, мабуть, через це почала займатися спортом.
Дитинство в мене було дуже активним, старалася всім допомогти, відстоювала справедливість.
– Брали участь в бійках?
– Так, звичайно. Але завжди це було по ділу, а не просто кулаками помахати. Билася, коли треба було відстояти свою думку чи когось захистити.
– Час юної спортсменки був розписаний по хвилинах?
– Так. Спершу я займалася в музичній школі на акордеоні. А потім зрозуміла, що спорт мені подобається більше, тож пішла ще й на вільну боротьбу. Відразу після школи їхала на автобусі в інший кінець міста на тренування. Поверталася вже дуже пізно, бо залишалася на додаткові 2-3 тренування. Навіть інколи доводилося звідти йти пішки, бо вже автобуси не їздили в такій годині. На домашнє завдання часу не залишалося. Так тривало кілька років, а потім вступила у спортивне училище.
– На акордеоні ще граєте іноді?
– Він залишився в батьківському домі у місті Торез (нова назва Чистякове, – Спорт 24) Донецької області. Там я не була вже дуже багато років, тому що це окупована росіянами територія. Її захопили ще в 2014 році. Перші два місяці була під сильними обстрілами, а потім перший тренер вивіз мене до Харкова.
“У загальній картині для суддів це виглядало, ніби я відступаю”
– Перейдемо до вашого попереднього бою в Bellator. (Катерина поступилася за рішенням суддів американці Аспен Ледд, – Cпорт 24). Ваші фото одразу після поєдинку виглядали доволі моторошно. Як почуваєтеся зараз?
– Перші дні, звичайно, було важко. І трохи голова боліла. Але все швидко загоюється. Мені зашили розсічення на лобі, залишився лише маленький шрам. Око потроху гоїться. Зараз у моєму оточенні багато людей, які вважають, що бойові мистецтва – це дуже страшно і боляче. Але насправді минає два тижні – і я вже добре почуваюся.
– Бачила відео в Instagram, де вам накладають 6 швів, а ви посміхаєтеся. Завжди були такою оптимісткою?
– Так, вважаю себе оптимісткою, бо не бачу сенсу засмучуватися через дрібниці. У випадку, про який ви згадали, мені зашивали коліно. То я навіть зраділа, що в мене є цей шрам. Буде мені нагадувати про хороший бій, який я виграла. А на лобі знак заберу лазером, бо це не дуже гарно виглядає.
– А як люди на вулиці реагують на ваші травми? За телефон ніхто не хапається, щоб у поліцію подзвонити?
– У мене справді часто якісь пошкодження. Не лише після змагань, але й після тренувань. Часто ходжу зі синцями. Коли ще жила в Харкові, люди в метро пильно приглядалися до мене. Але ніхто не підходив запитати, що трапилося.
– Мабуть, вже провели детальний аналіз свого попереднього бою з Аспен Ледд. Як гадаєте, чому поступилися?
– Я припустилася більшої кількості помилок, ніж вона. По-перше, в мене були проблеми з вагою. І я була мінімум на 7 кілограмів легшою, ніж суперниця. Перший період я виграла, нормально виклалася. А потім зрозуміла, що фізично мені бракує сил, почала сильно втомлюватися.
І ще такий нюанс. У моєму стилі ведення бою я постійно роблю крок назад, а потім знову атакую. А в загальній картині для суддів це виглядало, ніби я відступаю. Я виконувала багато дій, в мене багато не вдавалося. А суперниця просто вичікувала і в потрібний момент ефективно діяла. Тут Ледд молодець. Її команда дуже добре попрацювала.
– Мені здається, морально ви легко відновлюєтеся від поразок.
– Так, дуже швидко відходжу. Буквально день мені тяжко, потім збираюся з думками і розумію, що мій бій – це не є щось суперважливе. Хтось день-два подумає про мою поразку, а потім забуде, буде займатися своїм життям. А мені треба йти тренуватися далі. Хоча раніше дуже хвилювалася, коли програвала. Бо дуже залежала від думки інших. Я провела хороший бій, добре підготувалася. Тож чому маю сумувати, що не вдалося перемогти?
– Помітила, що вам часто ставить лайки і залишає коментарі Мераб Двалішвілі. Знайомі з ним особисто?
– Кілька разів бачилися з ним особисто. Але близько не спілкувалися. Це така віртуальна підтримка від нього.
“Вже навіть не знаю, як ставити локації на фото, бо зразу отримую хейт”
– Ви гарно візуально представляєте Україну в Bellator: синьо-жовтий стяг на медіаподіях, стилізована вишиванка. Відчуваєте додаткову відповідальність, коли представляєте нашу країну у такі важкі часи?
– Я завжди відчувала цю відповідальність. Але останнім часом зіткнулася з великою хвилею хейту, пишуть багато гидоти в соцмережах. Наприклад, я намагаюся переходити на українську мову, а мені дорікають за якесь слово російською, яке я вставила. Або вибрала на бій вишиванку – пишуть, що показуха. Хоча живу у Німеччиніі, стараюся підтримувати Україну, як можу, а мені пишуть: “Чого ти там сидиш. Класно тобі там в Німеччині”. Вже навіть не знаю, як ставити локації на фото, бо зразу отримую хейт.
– Наостанок розкажіть, з якими суперницями в Bellator вам було би найцікавіше зустрітися в октагоні?
– Як я вже казала, в мене були проблеми з вагою. Це тому, що в мене був розлад харчової поведінки, і я дуже сильно набрала вагу – до 80 кілограмів. Хоча раніше важила 60 кілограмів. Тож мені довелося змінити дивізіон. Тепер я змушена ще кілька боїв провести у ваговій категорії до 66 кілограмів. А потім хочу переходити або у категорію до 57 кілограмів у Bellator, або 61 кілограм у UFC. На цьому етапі хотіла би провести бій з Шинейд Каваною. Це сильна суперниця з хорошим рейтингом. Або ж із Кріс Сайберг. Але до поєдинку з нею, думаю, мені ще треба вирости.
Більше інтерв'ю Марічки Кулачковської
