“Вловив посадку і пошив новий комбінезон”
– Ви дуже потужно завершили сезон. Одинадцяте місце на етапі КС у Вікерсунді, п'ята позиція у кваліфікації в Планіці. Які фактори цьому посприяли?
– Мені здається, що на останніх етапах у мене був набагато кращий під’їзд. Я відчував опору (від чого дуже залежить стрибок). І якось дуже швидко я вловив посадку, як мало би бути з самого початку сезону. І,мабуть, важливим фактором став пошив нового комбінезона.
– А він як впливає на результат?
– На мою думку, дуже вагомо впливає. Дуже важливими є продувка і сам матеріал, який буває м’яким, середнім і жорстким. Коли стрибав у старому комбінезоні, то пролітав десь 180 метрів, бувало і 150, а коли одягаю новий, то відчуваю, що в мене і посадка значно краща, і швидкість вища.
– А який етап у цьому сезоні видався найскладнішим?
– Таких вистачало. Бо бувало, що був дуже близько до тридцятки, не вистачало якихось 2 бали. Це десь 1 метр. Трішки далі би стрибнув – і був би у тридцятці. І ти чекаєш в постійній напрузі, думаєш, чи потрапиш у фінал. Чи йти тобі розігріватися, чи не треба.
– Тобто краще вже провально стрибнути і знати, що не долаєш кваліфікацію, ніж отак чекати?
– Мені здається, що так. Згадав один найскладніший етап. Це було у Віслі. Я ніби стрибнув нормально, але результат був поганим. Я розумів, через що це трапилося: через погодні умови і трохи не потрапив у стіл відриву.
– На яких етапах погода найбільше намагалася вставити палиці в колеса?
– На багатьох етапах було вітряно. А от у німецькому Віллінгені був дуже сильний дощ. По самому розгону, де ти сідаєш в посадку, аж вода текла зверху. І це трохи збивало: то пригальмуєш, то нормально їдеш.
– Легко відпускаєте невдачі, чи маринуєтеся в них?
– Насправді, буває складно. Але це залежить від того, чи нагнітає команда. Але у Віслі мені сказали зразу: “Все нормально, то такі погодні умови”. І коли один з лідерів Словенії стрибнув ще гірше, ніж я, то я зрозумів, що дійсно нічого страшного нема. Ніхто не може передбачити погоду. Головне, що сезон минув без травм.
– І цього, і минулого сезону ви переписуєте історію українських стрибків з трампліна. Чи відчуваєте вагомість моменту?
– У мене чомусь такого немає. Радий, що хоча би в кінці сезону вдалося продемонструвати той результат, який міг швидше. Були свої нюанси. Були складності з під’їздом. Я постійно боровся, мучився, було важко. Але в один момент знайшов те, що і торік.
– Наприкінці сезону Петер Превц оголосив, що завершує кар’єру. Чи є у вашому спорті якийсь ритуал проводжання на “пенсію”?
– Більшість дякувала Превцу за його кар’єру, бо він дійсно легенда нашого спорту. Проводи відбуваються на заключному стрибку. Спортсмени стають в кінці з лижами, роблять такий коридорчик, куди атлет заїжджає. Це символізує завершення кар’єри. Знаю, що Петер робив ще “тусовку” з нагоди завершення кар'єри.
– Ви вже якось згадували, що у вас на змаганнях доволі весела атмосфера. Хто її любить підтримувати?
– Той самий Пьотр Жила дуже вміє розрядити атмосферу. Пам’ятаю, дуже багато з ним насміялися на заключному етапі. Можна навіть не розуміти, що він говорить. Але Пьотр так емоційно розказує і активно жестикулює, що неможливо втриматися.
“Від відео з України впадав у легенький відчай”
– Ми востаннє з вами спілкувалися рік тому. За цей рік які події в Україні справили найсильніше враження на ваш моральний стан?
– Та дуже сильно впливали новини про обстріли, руйнування будинків, як діточок під завалами шукають. Від цих відео падав у відчай легенький. Позитивного навіть нічого не згадаю. Тому під час змагань стараюся майже не заходити у соцмережі.
– А як проводите час перед відповідальними стартами?
– Люблю увімкнути музику на колонці. Лягти, подумати, підспівувати. Міркую над стрибками, як їх треба виконувати. Круто, що за останні роки з'явилося багато українських виконавців. Їх постійно слухаю. Пивоварова, наприклад, люблю слухати.
– Після завершення сезону ви повернулися в рідну Криворівню. За якими місцями дитинства скучаєте, коли довго не буваєте вдома? І взагалі, якими вони були, ваші ранні роки?
– Так, додому дійсно тягне, коли довго на змаганнях перебуваю. Хочеться зустрітися з рідними, з друзями, побазікати.
Наше дитинство було дуже цікавим. Зима, наприклад, була зовсім іншою. У мене є рідні сестри, двоюрідні брати-сестри. У мого вуйка були дуже великі сани, кілограмів 7 вони мали – то всі на них влазили. Каталися, хтось випадав з тих санок, багато тішилися і сміялися. Хотілось би повторити. Але, на жаль, снігу зараз у нас мало зимами.
У дитинстві на річці купалися кожного дня. Футбол грали так само щодня. Море емоцій. Трохи капостей робили.
Криворівня влітку / Асоціативне фото, KarpatyLove
– Наприклад, яких?
– Та десь каштанами кидалася. На дорогу могли дошку винести і дивитися: проїде машина чи ні. Ну таке, дурниці. Бо нам там скільки років було: сім-вісім.
– Ви згадали про футбол. Зараз стежите за якимись командами?
– Часу на це зовсім немає. Але матчі збірної України в плей-офф відбору на Євро, звісно, дивився. Нерви всім серйозно полоскотали, але добре, що таки прорвалися на Євро.
– А чим займаються летючі лижники влітку?
– Трампліни працюють у всі пори року. Стрибки з трампліна були представлені, наприклад, на Європейських іграх у Кракові. Тож наш вид спорту можна назвати і літнім, і зимовим. До середини квітня маємо час, щоб вирішити якісь особисті справи. А десь через півтора місяця будемо їхати на перший зимовий збір.
Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської
