"Мене й інших полонених відправили літаком до Тули, а звідти до донського СІЗО. Летіли чотири години. Приїхали рано-вранці, а в камеру потрапили лише наступного дня ввечері. Прийомка жорстка. Били палицями, дубинками, електрошокерами. Нікого не пропускали. Уже тоді я не міг ступати на ногу – гнила.
Били щодня, безперестанку і без причини. О 6:00 підйом. І починається: о 7:00 б’ють, о 8:00 на перевірці б’ють, о 10:00 перед прогулянкою б’ють. Ідеш по СІЗО – б’ють, перед прогулянковим двориком б’ють, заходиш туди – б’ють ще сильніше.
Виходиш – огляд, і б’ють з усіх боків палицями. Ідеш далі – знову б’ють. І це ще навіть не обід. Можуть бити 15 хвилин, а можуть і півтори години. Кров ішла з голови, рук, ніг, анального отвору. Ребра, пальці на руках зламані. Спеціально били по хворій нозі. На правій руці іржавим ножем перерізали сухожилля на великому пальці. Казали мені: "Ти етім пальцем стрєлял по нашім воєнним, убівал наших".
Мене гамселили відразу семеро. Ставили раком. Один б’є долонею по лицю, другий – по колінах палицею, третій – залізякою по пальцях. Мені "пощастило", що я великого пальця вже не відчував. А саме по ньому й лупили. Решта били по голові, спині, руках, п’ятій точці. Били не тільки чоловіки, а й жінки. Так само сильно. Жодного співчуття не було. Ні до мене, ні до молодших хлопців, строковиків по 18–19 років. Їм видряпували літеру "Z" цвяхом на щоках, щоб відрізняти від контрактників
Якось під час чергового допиту мені сказали стати на чотирьох, навкарачки. Двері не зачиняли, було чути, як десь поруч знущаються над іншими. Росіянин каже: "Тєбя мама біла рємньом?". Відповідаю: "Ні, жодного разу. Завжди розмовляла зі мною". "А мєня біла". Бере кухонну дошку й гамселить по сідницях. Потім бере два великі довгі електрошокери. Приставляв до мого тіла, поки не розрядилися. Заболіло серце. Шокер застосовували майже під час кожного катування.
Тіло трималося тому, що був спортсменом. Старався віджатися від підлоги хоча б п’ять разів. На більше не вистачало сил. Щодня розтягував сухожилля, щоб відійти після травм.
Раніше важив 102 кілограми, у полоні схуд на 40. І зменшився в зрості на шість сантиметрів, став 186 см. Доти був повністю здоровим, перевірявся раз на півроку. Щодня бігав по 15 кілометрів і підтягувався 35 разів. Був чемпіоном СНД із кікбоксингу, майстром спорту, працював охоронцем.
А зараз і кілометр пройти важко, немає жодного здорового органа. Під час реабілітації в Латвії зміг кілька разів підтягнутися, але це було вкрай важко", – розповів Олексій Ануля в інтерв'ю Texty.org.ua.
Фото: Олексій Ануля після повернення з полону
