"Прапор із побажаннями для мене, підписаний захисниками – найпам'ятніший момент сезону"
– Владиславе, ви вже відновили свої тренування. Як взагалі відбувається тренувальний процес скелетоніста, зокрема в Україні, де немає відповідних умов?
– Міжсезонна підготовка починається після відпочинку. Вона триває до самого початку сезону. У цей період нам важливо підготувати тіло до стартового розгону. Тому що це важлива для нас частина результату. Також влітку ми дуже багато працюємо над технікою. Власне, все спорядження – це більше наукова робота. Вона дуже цікава і це те, що залишається завжди за лаштунками.
Літня підготовка в Україні зараз триває. Це загальні фізичні тренування, легка атлетика. На жаль, через відсутність умов тренувань, які вимагають специфіку, у нас проводяться всі за кордоном. На стартових естакадах у таких країнах, як Німеччина, Італія, іноді Америка. Кожного разу по-різному, але загалом ми багато часу проводимо за кордоном, тому що в нас немає ніяких умов.
– А вас запрошують ці країни тренуватися, чи зазвичай самі домовляєтесь?
– Ми домовляємося, шукаємо можливості. Не всі насправді охоче пускають на об'єкти через конкуренцію. Також ці об'єкти досить завантажені і знайти місце для нашої команди не завжди виходить. Але ми намагаємося знаходити ці можливості. Насправді, нас дуже сильно підтримують наші закордонні партнери. І завдяки їхньому братерському плечу ми маємо змогу тренуватися на хороших об'єктах.
– Дорого обходиться тренувальний збір за кордоном?
– Залежить від ситуації та об'єкту. Все дуже індивідуально. Але однозначно, за кордоном тренуватися – це дорого. У нас є державне фінансування, у нас дуже гарні результати серед зимових видів спорту в Україні. Воно не закриває всі потреби наші, тому ми також залучаємо позабюджетне фінансування.
– Не можу не запитати про цей сезон: особистий рекорд, золото Кубка Європи. Що стало ключем до такого прориву?
– Зіграло багато факторів, це робота великої команди. Перше – це покращення стартового розгону. Ми почали працювати з новим тренером, з Миколою Кушніром, видатним українським тренером, який тренував свого часу Інесу Кравець. Зараз він нас консультує. На жаль, не може з нами подорожувати через поважний вік, але його консультування дає свої результати.
Також ми змінили скелетон і зараз працюємо над ним, я до нього більше звикаю. Ми робимо деякі нові деталі для скелетону, пробуємо їх. Також впливає стабільність пілотування. Вона росте і досвід збільшується. Так, цей сезон був досить непоганим. Хоча трапилися деякі гонки, якими ми незадоволені, але цей спорт також не стоїть на місці в інших країнах. Усі розвиваються та готуються до Олімпійських ігор, які вже будуть зовсім скоро.
– Чому на деяких змаганнях результат видався незадовільним?
– У нас є такі елементи, як налаштування спорядження. Це те, що в біатлоні називається змазками. У нас те саме: це вибір правильних ковзанів, правильного полірування на ковзані, наявність ковзанів загалом. Ми все ж таки невелика команда, порівняно зі збірною Німеччини чи Великої Британії. І в нас немає такого багажу екіпірування. Хоч я в цьому спорті 10 років, але все одно це не той досвід, який мають наші суперники. Вони набагато краще можуть підібрати спорядження під деяку погоду. Навіть на чемпіонаті світу перший день гонки був у плюсову температуру, і в той лід ми не влучили в оптимальне налаштування наших ковзанів. Вони були дуже хороші до другого дня, але перший день не був оптимальним, ми дещо програли.
Вчимося і намагаємося влучити у всі оптимальні налаштування, але не завжди це виходить. Також не завжди у нас на змаганнях була хороша погода. Але сьоме місце в загальному заліку Кубка світу вказує на те, що стабільність, все ж таки, у нас присутня. Це результат всього сезону, гріх буде жалітися, та ми хочемо бути вище.
– Який момент цього сезону запам’ятався вам найбільше?
– Насправді багато пам'ятних моментів і важко виділити один. Цей сезон був досить довгим і цікавим. Ми побували на трьох континентах. Дуже яскраво пам’ятаю четверте місце на чемпіонаті світу – фінішний заїзд. І прапор з побажаннями для мене, підписаний захисниками, який нам передали з Ігор Нескорених. Було дуже приємно святкувати результат саме з цим прапором. Цей сезон і справді був дуже особливим та пам’ятним.
"НОК України оминає моє прізвище – і це дріб'язково"
– Такий результат – це більше завдяки чи всупереч, з огляду на те, що в Україні немає відповідних умов?
– І завдяки, і всупереч. Це всупереч системі. У нас дуже погано працює система взагалі спорту й інституцій, які керують спортом. У нас підхід до спорту залишається радянським. Багато спирають на війну ще, але насправді це проблема вже багатьох років. Система не змінюється, не оновлюється. Хоч і є деякі покращення в роботі Міністерства спорту, але все одно вона залишається дуже радянською та неефективною. Багато людей, які виконують абсолютно дурну роботу. І відсоток людей, які виконують щось ефективне, що допомагає спортсменам досягати результатів, чи навіть популяризувати спорт в Україні, дуже маленький. Дуже багато бюрократії. Зараз ми стикаємося з новими формами звітності, які є абсолютно абсурдними насправді.
Якщо ми говоримо про НОК України, то про наш вид спорту майже не пишуть, бо є особисті конфлікти. І через особисті конфлікти НОК повністю оминає моє прізвище. Ну, насправді, це дещо дріб’язково, і це показує також гарний приклад ставлення до галузі. Інституція, яка має розвивати олімпійський рух в Україні, але не робить це ефективно. Це всупереч, але такі результати також і завдяки підтримці.
У нас є гарна співпраця вже з цього сезону і в минулому також була. Наші гонки можна дивитися в прямому ефірі на Суспільне Спорт. Ми маємо гарну фан-базу, і я дуже цим пишаюсь. Радий, що скелетон стає популярним. І люди за нас вболівають та підтримують. Звичайно, це надає багато сил. Але найбільша проблема сьогоднішнього дня для всіх, напевно, це війна. І, насправді, важко, тому що ми втрачаємо друзів, однокласників. Іноді важко навіть зосередитися на змаганнях. Зранку прокидаєшся, у тебе змагання, а тут обстріли. Тоді дуже важко себе мотивувати і бути сконцентрованим саме на спорті.
– А як вдається перемикатися?
– Не завжди вдається. І це впливає на результат. Те, що точно відбивається, то це участь в позаспортивних заходах. Участі у форумах, розмови про відсторонення російських спортсменів, участь у благодійних заходах, де ми збираємо допомогу для України. Це все, звичайно, забирає час від тренувань, від відновлення. Морально, звичайно, теж важко, але водночас це необхідно, тому що спорт залишається однією з найбільших платформ, де можна говорити про Україну. Не завжди нам дозволяють це робити, але ми можемо це робити.
– Ви після рекорду процитували слова "Грінки".
– Я і з цитатою Павла Петриченка їздив увесь сезон. Це також мій внесок в пам'ять про загиблих воїнів, про героїв, які нас захищали, які поклали своє життя за нас.
– Інші скелетоністи, спортсмени ще запитують про війну? Чи вже не так?
– Деякі спортсмени ще в минулих сезонах мали наліпки з українськими прапорами на скелетонах. Також вони брали участь у заходах, пов'язаних з Україною, говорили про Україну, зокрема в інтерв'ю, і це ми також бачили на цьогорічному чемпіонаті світу. Це приємно. Однак, є деякі члени федерації на конгресах, які вже запитують, чи є ще в нас війна взагалі, чи вже перемир'я. І це також та реальність, з якою нам необхідно миритися.
Україна відійшла вже, на жаль, на якийсь ен-ний план. Саме завдяки спорту ми можемо нагадувати про Україну, про обстріли та про те, що відбувається насправді. Масштаб війни не став меншим, інтенсивність обстрілів не зменшилась, ніж у 2022-23 роках, російські спортсмени повертаються у міжнародну спільноту. Росіян стало більше, тому комусь може здаватися, що в Україні вже перемир’я. Варто зазначити, що агресори дуже вдало використовують спорт для навіювання такої думки.
– А як зараз із поверненням росіян у скелетон? Питання це підіймається?
– Підіймалося питання щодо повернення росіян у "нейтральному" статусі. У нас був позачерговий конгрес в кінці березня, який відбувався в онлайн-режимі. Нашій невеличкій коаліції з декількох країн вдалося перенести розгляд цього питання на офлайн-конгрес, який буде у вересні. Хоча намагання повернути росіян саме зараз вже були досить суттєві. Представник МОК Кіт Макконнел виступав з презентацією, де розповідав, як класно повернули росіян на Олімпіаді в Парижі, як вони вдало всі виступали, яка це була об’єднавча місія.
На жаль, наші спортсмени на Іграх також були необережними. Президент МОК Томас Бах дуже часто виступав з лозунгом "Give peace a chance" (дайте миру шанс, – Спорт 24). З цим лозунгом вони фотографувалися з нейтральними спортсменами, і на одну з таких світлин потрапив наш гімнаст Олег Верняєв. Цим вони підкреслювали, що спорт може об'єднувати "нейтральних" і українських спортсменів.
– А якщо росіян все-таки допустять в "нейтральному" статусі? Ви думали про свою поведінку, комунікацію з ними? Наприклад, наші тенісистки відмовляються від рукостискань з безпрапорними. Як взагалі ви до такого ставитесь?
– Один із аспектів, який дуже був поганим, на мою думку, це те, що коли почали повертати російських спортсменів, їх не бойкотували. У нас реально з інцидентів можна згадати лише скандал, пов'язаний з Ольгою Харлан. Якщо б таких інцидентів було більше, зараз ситуація щодо повернення виявилася зовсім іншою. На жаль, у багатьох видах спорту нашим атлетам було ОК виступати разом із "нейтральними" та виходити на одні помости.
У скелетоні, навіть у випадку повернення росіян, вони не зможуть брати участь у Кубках світу. Тобто теоретично ми можемо перетнутися лише на Олімпійських іграх у Мілані. Як би я поводився з ними? Це гарне запитання, але не знаю… Ніхто ще не знає, але точно воно не буде таким м’яким, як в літніх видах спорту.
– На вашу думку, краще виходити й перемагати росіян на змаганнях, чи все ж бойкотувати?
– Я проти бойкоту, типу "ми не їдемо на змагання, сидимо вдома". Цей наратив, який просував Вадим Гутцайт, був абсолютною помилкою. Це була некомпетентність. Це тільки на шкоду було, і, насправді, тоді ми дали досить хорошу відповідь, зібравши конференцію. Ми досить гарно обгрунтували, чому їх не треба допускати. Наступного дня пан Гутцайт вирішив заявити про бойкот. Абсолютно неправильне рішення, до речі, яке було підписане паном Бідним.
Рішення неефективне, воно ніяк не спрацювало. Чергова помилка від керівництва Мінмолодьспорту на той момент. Отже, це має бути не бойкот, а протести під час змагань. Це велика різниця.
– У вас був конфлікт із Вадимом Гутцайтом. Зараз на його посаді Матвій Бідний. Чи стала кращою комунікація?
– Комунікація краща, і я вже відзначав, що покращилася робота на міжнародному рівні. Наші представники беруть участь у більшій кількості міжнародних форумів. Це точно є гарним знаком. Також міністерство зараз набагато більше відкрите до спілкування зі ЗМІ, що також є досить гарним знаком.
Але не вистачає змін саме в юридичній частині міністерства і того, як працюють саме структури. Багато було обіцянок про реформи, а зараз цього не видно. Ті нововведення, які зараз впроваджуються від Укрспортзабезпечення, не є ефективними. Робота цього органу для мене зараз все вже є абсурдом. Вони роблять якісь абсолютно некомпетентні речі, пов'язані зі спортом. Вони перевитрачають державні кошти, і це факти, з якими ми стикаємося в сезоні. Робота має бути більш сучасною. Це стосується звітних документів, ну абсурдні речі.
Наприклад, їде авто на збори і ми переїжджаємо з місця на місце – 2000 кілометрів. Зараз нововведення, що треба вказувати кути нахилу дороги, якість дорожнього покриття. Це в документах треба офіційно вказувати. Звичайно, що це неможливо. Скільки хвилин машина перебувала в заторі. І отакі речі подібні. Тобто хто це має робити і яким чином? Ну, невідомо. Це звучить абсурдно, але це і є абсурдно, тому що ти не можеш цього робити. Хтось, можливо, це здає. Можливо, хтось просто з голови дописує, але це не є правильним підходом до роботи.
"Безстрашність може призвести до серйозних травм"
– Ви орієнтир, але яка перспектива українського скелетону наразі? Крім вас та Ярослава Лавренюка, є молоді зірочки?
– Нас зараз 9 спортсменів, які беруть участь у міжнародних змаганнях. Є юнацька команда, це діти, які молодші за Ярослава. Ми вже готуємо велику команду на Юнацькі Олімпійські ігри-2028. Зараз саме працюємо над тим, щоб розвивати цих дітей, давати їм можливість займатися спортом. Тим паче, що в нашій команді частина дітей – це саме діти з деокупованих територій, які прожили справжнє пекло. Не те жахіття, яке “пережив” одіозний гімнаст (Ілля Ковтун – Спорт 24). Вони були під обстрілами, деякі отримали поранення.
Окрім Лавренюка хочу відзначити Владислава Клименка. У цьому сезоні в нього було кілька дуже гарних гонок. Ще не вистачає стабільності, досвіду, але в нього дуже великий талант. Ми сподіваємося, що в недалекому майбутньому в Україні з’явиться стартова естакада, щоб можна було працювати в міжсезонну підготовку. Це також допоможе збільшити масовість нашого виду спорту.
– Скелетон – травматичний вид спорту. Можливо, це ще відлякує дітей, батьків їхніх?
– Звичайно, я не буду брехати, це небезпечний вид спорту. Це екстремальний вид спорту. Тут можливі серйозні травми, падіння. У мене, на щастя, дуже сильних травм не було, хоча на початку кар’єри траплялися ушкодження з руками, переломи. Але, все ж таки, у мене пілотування є досить хорошим, стабільним, і для мене наразі це не є проблемою. Хоча падіння трапляються і на тренуваннях. Але якщо дотримуватися базових правил безпеки під час падіння, то все досить спокійно. Скелетон – це особливий спорт, екзотичний. Крім травматичності, проблемою є і спорядження. Його дуже важко дістати, воно дуже специфічне.
– Присутній страх перед заїздами? Бо з екрану телевізора все виглядає моторошно...
– Страх є і це нормально. Це мандраж, який повинен бути. У мене цей страх був, коли я починав (16 років – Спорт 24). Хоча на перших спусках не було страху. Коли ти не звик до цього, то все відбувається дуже швидко. Потім вже, з усвідомленням, страх з'являється. Коли ти приїжджаєш на новий трек, або на трек, на якому ти дуже давно не був, цей страх дещо зростає. Але загалом, для мене зараз це такий мандраж, який є контрольованим. Якщо ти зовсім безстрашний, то це може нашкодити та призвести до серйозних травм.
– Вам зараз 26, скільки ще плануєте займатися скелетоном? У вашому виді спорту на який вік припадає пік кар’єри?
– Дуже індивідуальне питання. Деякі закінчують досить рано, а деякі закінчують, як брати Дукурси. Це найбільш успішне дуо в нашому виді спорту за всі часи. Вони каталися майже до 40 років і хороші результати були. Тут специфічно, тому що залежить, наскільки тобі дозволить тіло показувати гарний стартовий розгін. Звичайно, що з досвідом реакції заповільнюються, і це призводить до не зовсім якісного пілотування. Але це все дуже індивідуально.
– Що зараз вас мотивує?
– У першу чергу – представляти Україну і говорити про війну в закордонних медіа, на спортивних аренах. Це мене мотивує найбільше. Звичайно, особисто хочеться здобути медаль на Олімпійських іграх, і це та ціль, яку ми поставили вже дуже давно та хочемо її досягти. І третє, звичайно, це розвиток команди, розвиток скелетону в Україні. Я дуже люблю скелетон, мені подобаються самі спуски, мені подобається весь процес, у якому ми залучені. І хочеться, щоб ця любов до скелетону передавалася в Україні.
"З деякими нашими спортсменами важко комунікувати, бо вони не розуміють базові речі"
– Вже думали про те, чим би займались після завершення кар’єри скелетоніста? Можливо, підете стопами батька, тренером?
– Ще, насправді, про це не задумувався. Я вже треную наших дітей і допомагаю в пілотуванні. Мені багато речей цікаві. Я магістр із фізики. Можливо, працюватиму в цьому напрямку. Скелетон тісно пов'язаний з фізикою. Ми багато використовуємо фізики в нашому виді спорту. Це все мені досі цікаво, тому, можливо, саме в цій сфері я буду в майбутньому.
– Ваш батько є вашим тренером. Дуже часто важко комунікувати з рідними. Як у вас відбувається це розділення батько – син і спортсмен – тренер?
– Є свої плюси і мінуси. З віком стає легше. Але коли був молодшим, то, звичайно, було важко. Коли ти займаєшся професійним спортом, то завжди є якісь суперечки. Особливо, якщо сильний спортсмен міжнародного рівня. Це дуже сильна особистість. Тренер – це також сильна особистість. Іноді тато намагався сильно контролювати, як тренер, як батько. І це також було досить важко. Але, звичайно, плюси набагато більші. Він віддається, як тренер, на всі 100 відсотків. І ти ніколи не будеш сумніватися, що він тобі щось не так дав чи приділив недостатньо уваги. Я розумію, що вся його увага була присвячена мені. І ми працювали, і працюємо далі, як команда. Тато не буде шкодити і йти до результату всупереч здоров'ю. Я це дуже ціную.
Плюс, що я дуже ціную в татові – він завжди був прихильником хорошої освіти. При всій повазі до деяких університетів України, спортивних, вони не є хорошим шляхом для людини і її розвитку. Ми вже бачимо результати подібної освіти. Із деякими нашими спортсменами важко комунікувати і поліпшувати сферу спорту, бо вони не можуть зрозуміти базові речі. Мене завжди дуже контролювали за оцінки. Моє життя пов'язане з фізматом та факультетом фізики в університеті імені Тараса Шевченка. Моя освіта на високому рівні, і це також частково завдяки тату.
– Яку найбільшу пораду ви отримали від нього?
– Складно виділити щось одне, бо я багатьом речам завдячую саме тату. Від нього мені передалось те, що я завжди віддаюсь справі на максимум і ніколи не здаюсь.
– А хто більше хвилюється перед заїздами: ви чи тато?
– Це гарне запитання, я не знаю. У моменті змагань він просто спостерігає і не може вплинути на результат, тому тут, напевно, я переживаю дещо менше. Адже все залежить від мене. Але під час заїзду потрібно думати лише про це, бо в голові дуже багато аналітичних процесів. Думаю, тато хвилюється більше, але це ніяк не передається мені. Він себе не видає.
– А часто сваритесь на тренуваннях?
– Буває досить часто, але вони більш свідомі з обох боків, і це не доходить до якихось великих сварок. Ми вже ставимося один до одного з розумінням.
– Давайте поговоримо про вашу благодійну організацію. Розкажіть детальніше про це.
– У березні 2022-го ми разом з друзями заснували фонд. Все ж таки, попри повномасштабне вторгнення, я намагався зробити все максимально правильно з юридичної точки зору. Я розумів: якщо збирати якісь донати на свої особисті картки, то це не зовсім добре. Моя ідея від початку полягала в тому, щоб залучати підтримку в Україну з-за кордону. Спершу це було важко, але подальша співпраця з міжнародними організаціями виявилася набагато кращою в плані обсягу допомоги. На початку ми працювали за індивідуальними запитами, надавали різноманітну допомогу: прикордонникам, поліції, возили допомогу в Миколаїв, Харків, возили квадроцикли, приціли, тепловізори тощо. Зараз наша команда збільшилась, робота фонду стала оптимізованою.
"Зміна громадянства Ковтуна виглядає, як зрада"
– Не можу не запитати про Іллю Ковтуна. Ви так різко завжди висловлювались на його адресу. Читали його пояснення, чому він вирішив змінити громадянство?
– Я бачив, як він сказав, що люди в Осієку раділи більше його медалі, ніж в Україні. Я за нього також вболівав на Олімпіаді й для мене це стало несподіванкою. Я досить багато читав у цьому кейсі коментарів і Горбачевої, і Ковтуна. До останнього думав, що, можливо, їх справді щось дуже сильно образило, але я цього не побачив. Йшлося про те, що мало коштів дають, але потім з'ясувалося, що коштів насправді було дуже багато.
Звинувачували Стеллу Захарову, але ти дивишся пости Горбачевої за 3-4 місяці до того, як це сталося, то вона дякує Захаровій. Тут вони кажуть, що вже три роки їх ніхто не підтримував. Що вони пройшли через пекло. Ну яке пекло ви пройшли? Ковтун не був в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Він виїхав до початку війни і, відповідно, під обстрілами не був. Яке пекло він пройшов і як він може про це говорити, бачачи, що відбувається в Україні? Після всіх жахливих подій він каже, що пройшов пекло, в Хорватії. Про що йде мова? Я не розумію.
Те ж саме з видаленими постами на підтримку ЗСУ. Будемо чесними, що це цинічно. Він повидаляв дописи, присвячені захисникам, які захищали його родину. Це все забувається і ми вже патріоти Хорватії. Не так багато спортсменів його засудило. Особливо для мене, це неприпустимо. Мої друзі гинуть на передовій, а Ковтун звинувачує, що Україна його погано підтримувала. При цьому, він близько 10 мільйонів отримав тільки призовими. Ви маєте бути вдячними Україні, яка у стані війни. Ці татуювання home і ці патріотичні висловлювання, а потім зміна громадянства така різка. Без адекватного пояснення, чому. Це для мене виглядає, як зрада.
Я вважаю, що також неприпустимою була риторика пана Гутцайта, пана Бідного, коли Ковтун і Горбачева вже зробили заяву, що змінюють громадянство. Наші чиновники почали говорити, що Ковтун чудовий спортсмен і ми маємо дати йому найкращі умови. Я цього не сприймаю. Це досить жорстка заява від спортсмена, яка вже на той момент грала проти України. Ця країна тебе виростила, як спортсмена, і взяти з такою ганьбою від неї відмовитись...
Він не приїхав на зустріч із Президентом України. Це неприпустимо. Я з самого початку його засуджував, тому що це ненормально. Вони зрадили Україну, виїхали за кордон і, власне, там намагаються якось соціалізуватися. Але я впевнений, що в нього не вийде це нормально зробити. Бо зрадник – він усюди зрадник.
– Поговоримо трішки про Олімпіаду-2026, де доля скелетону до останнього була невизначеною. Ви казали, що хочете медаль, а як оціните ймовірність її здобуття?
– Загалом, з огляду на результати ЧС, де ми були четверті, то до медалей залишалось зовсім трохи (19 секунд до другого місця і вісім до третього – Спорт 24). У нас гарні перспективи і ми можемо розраховувати на медалі, але, звичайно, це все індивідуально, тому що я ще не катався на цьому треку. Кожен трек специфічний. Зараз ми працюємо над підготовкою і, сподіваюся, що вона пройде успішно.
– На Олімпіаді в Пекіні ви були з табличкою “Ні війні в Україні”. Плануєте робити щось подібне, і чи загрожують санкції через такі дії?
– Є пункти правил МОК, які забороняють політичні висловлювання. Може бути і дискваліфікація. Якщо говорити про те, що ми плануємо, то ми сподіваємося, що до того часу буде завершення війни. Сподіваюся, що в цих акціях не буде потреби. Але, звичайно, не відкидаємо таку можливість.
– Чи є серед ваших знайомих люди, які загинули через війну, розв’язану росією?
– Є друзі, знайомі, з якими ми тренувалися колись, які загинули на війні. Є друзі, які досі воюють, які на різних напрямках. Намагаємося їх підтримувати та робити те, що можемо на своєму місці. Це досить поширена історія. Але те, чим ми жертвуємо, абсолютно не порівняти з тим, чим жертвують вони. Шкода, що сьогодні Україна втрачає найкращих. Багато активістів, яких я бачив на керівних в Україні посадах, загинули. Вони б робили нашу країну кращою. І це, насправді, сильно мотивує бути кращим у своїй сфері. Покращувати Україну там, де ми здатні це зробити.
Більше чтива Спорт 24 про зимові види спорту в Україні
Історичне золото Підручного: як українець "обікрав" Бьо та підкорив чемпіонат світу
