Він віддавався на повну своїй справі. Не давав пісням право голосу доти, поки вони не починали звучати саме так, як він відчував. Бо кожна мелодія для нього була живою істотою з власним серцем і характером. Він плекав її, мов дитину, шліфував до останнього акорду, аби вона могла торкнутися найпотаємніших струн людської душі. Сьогодні ми зануримось в історію життя митця, якого гріх забувати – Ігор Білозір.
У світі, де дитячі мрії перемелюються суворою реальністю, шлях Ігоря Білозіра виглядає, як тихе диво, що проросло від самого народження. Він з’явився на світ ранньою весною – немов птах, що прилетів слідом за лелеками. Це сталося 24 березня 1955 року у містечку Радехів на Львівщині.
У великій родині, де він був четвертою дитиною, ніколи не бракувало руху, гри та тепла. Поки батьки працювали вчителями, Ігор завжди знаходив, чим зайнятись. Його пристрасть до музики зростала поруч із постаттю тата – Дмитро Йосипович викладав співи в школі, а згодом став дяком у церкві. Саме від нього Ігор і перейняв перші музичні імпульси.
Уже в старших класах він пробував писати власні мелодії, створив шкільний ансамбль і виступав на весіллях. Та попри юний вік, Ігор вмів чітко визначати, що для нього справді важливе. Коли однокласники вирушили до цирку, він обрав інше – поїхав на обласне радіо до Марти Кінсевич. Вона тоді була одним із найвідоміших голосів українського радіоефіру.
Марта, досвідчена і тонка на відчуття, миттєво розпізнала талант юного Білозіра. Вона не просто вислухала його, а повірила в нього. Саме завдяки цій довірі Ігор зробив свій перший професійний запис, що стало великим кроком у світ музики. Шкода, проте ці записи не збереглись до сьогодення…
Опір системі
Попри те, що Ігор віддано навчався і сумлінно виконував усі вимоги, момент захисту диплому став для нього переломним. Він вступив і чемно провчився безліч часу, проте, коли справа дійшла до захисту диплому, йому помахали пальцем. А все через те, що робота була написана на слова поета Богдана Стельмаха, творчість якого в ті часи заборонили. До слова, з улюбленим поетом його доля таки зведе в майбутньому, і вони не один вечір будуть засиджуватись за теплими розмовами. Щодо диплому, то захист відкладали з року в рік, але Ігор не поступився принципами. Він залишив навчання без формального документа, проте з гідністю і вірністю собі.
У 1977 році Білозір очолює аматорський ансамбль "Ритми Карпат", створений при Львівському автобусному заводі. Те, що починалося, як скромний колектив заводської самодіяльності, дуже швидко переросло в дещо більше. Через два роки, завдяки рекомендації співака Івана Поповича, "Ритми Карпат" отримують унікальну можливість – зайняти місце в професійному ансамблі "Ватра" при Львівській обласній філармонії.
Саме з цього моменту починається злет. "Ватра" стрімко набуває популярності, перетворюючись на один із найвідоміших українських музичних гуртів. Їхні концерти відбуваються з аншлагами не лише в містах Совєтського Союзу, а й далеко за його межами – у Німеччині, Польщі, Угорщині, Канаді та США. Двічі "Ватра" виступала в Афганістані перед українськими солдатами, які брали участь у воєнних діях, а також перед ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.
Попри складні обставини й тиск того часу, Ігор залишався вірним собі: у репертуарі гурту не було місця совєтським маршам чи пісням російською мовою. "Ватра" звучала винятково українською. У сучасному світі те, що колись відчувалося інтуїтивно, без зайвих пояснень – творити попри страх, говорити правду крізь музику – сьогодні прийшло до багатьох митців лише через війну.
Спроби влади вплинути на Білозіра не припинялися. Його звільняли з роботи, обмежували гастрольну діяльність, а з концертного репертуару раз за разом вилучали "небажані" пісні. Але Ігор залишався незмінним – вірним собі, своїм переконанням і музиці. Вільний у творчості, щедрий на людське тепло, він мав особливу любов до казок і щиро вірив, що Добро завжди здолає Зло. Його талант не обмежувався лише сценою – у 1985 році він навіть з’явився на кіноекрані, зігравши придворного співака Митницького у стрічці "Кармелюк". У творчості Ігор був справжнім перфекціоністом.
Дві дружини
Своє перше кохання Ігор Білозір зустрів у 22 роки – не на сцені, не в залі для репетицій, а на звичайній гуртожитській кухні. Того ж дня його дипломну роботу не допустили до захисту. Але ближче до вечора доля все ж усміхнулася: він зустрів погляд юної першокурсниці Оксани Разумкевич і враз зрозумів, що знайшов щось набагато важливіше.
Її очі зачарували чоловіка. Ігор часто повторював: "Я дуже люблю свою сестру, і жінку вибрав, подібну до неї". Пліч-о-пліч пара будувала не лише сім’ю, а й музичну кар’єру. У 1982 році їхні почуття виходять на новий рівень, адже народжується син Андрій.
Але з роками, як це буває, шляхи почали розходитися. У 1991 році Оксана пішла з "Ватри" і – тихо, без скандалів – завершила спільний шлях з Ігорем. Та згодом вона згадуватиме його з теплом і вдячністю.
Всього через три дні після офіційного розлучення Ігор зустрів Ольгу, яка стала його другою дружиною і залишалася поруч до останнього болючого акорду в житті.
Білозір щедро ділився своїм талантом – для багатьох молодих виконавців він безкоштовно записував пісні, не рахуючи ані часу, ані зусиль. Його серце було відкрите для тих, хто щиро прагнув творити. Та не всі мрії здійснилися. Чимало музикантів, навіть із рідної "Ватри", згодом обрали інший шлях – життя за кордоном.
У травні 1990 року Ігор стажувався в Канаді та США, де налагоджував творчі зв’язки. Саме тоді відбулася знакова зустріч з легендарною Квіткою Цісик.
Співачка була вражена його музикою й записала пісню "Коханий", а він тільки тішився з того, що вона прославляє українську пісню за морем, навіть без авторських прав. Вони мріяли про подальшу співпрацю, готували плани концертів в Україні, але на заваді стала її хвороба...
Смерть за мову
Навіть у мирному місті, серед рідних вулиць і друзів, іноді підступно підкрадається зло. Восьмого травня 2000 року у самісінькому серці Львова, у затишному кафе "Цісарська кава", прозвучала пісня Ігоря Білозіра – "Перший сніг". Вечір, що мав бути теплим, світлим і музичним, обірвався раптово й безжально. Ігор того дня не співав, але його друзі наспівували знайому мелодію.
Те, що для одних було жестом душевності, для інших – привід для агресії. За сусіднім столиком сиділи двоє: офіцер контррозвідки Дмитро Воронов і його товариш Юрій Калінін, колишній прикордонник. Їх не обурив сам факт співу – їм не сподобалась мова. Українська.
Коли журналіст Богдан Гнатковський пояснив, що ця пісня належить самому Ігорю Білозіру, який тут присутній, агресія лише посилилася. Воронов підійшов і завдав композитору удару в голову. Конфлікт довелося зупиняти міліції, але їхня поява лише на короткий час вгамувала нападників. Адже впливове становище батька Воронова – тодішнього заступника начальника львівської міліції, додавало зухвальцям упевненості в безкарності.
Коли всі почали розходитися, Ігор підійшов до своїх кривдників і, дивлячись їм просто в очі, мовив: "Я пробачаю вам і зла не тримаю". У відповідь – лише образи. Він рушив до рідної домівки, що була зовсім поруч. Але цим двом вже надто допекла українська пісня. По дорозі вони напали вдруге, але їх злякав міліцейський патруль, що з'явився на горизонті. Та і цього їм забракло, вони наздоганяють композитора втретє. Жорстокі удари обірвали його життя. Катів затримали на місці.
Справжнім шоком стала поведінка міліціонерів: після арешту Воронову дозволили зняти куртку, щоб його важче було опізнати свідкам, а згодом... відпустили. Усе це після чіткого інструктажу колегам від його батька. Тієї ж ночі нападники повернулись до "Цісарської кави" святкувати "перемогу" у супроводі міліції.
Лікарі двадцять днів боролися за життя композитора, та 28 травня 2000 року Ігор Білозір відійшов у вічність. Його смерть сколихнула всю країну – справу передали в інший регіон, аби добитись справедливості. Вбивць, які намагалися втекти, зрештою спіймали.
Розплата над катами відбулася 10 травня 2001 року. Львівський обласний суд засудив Дмитра Воронова до 15 років ув’язнення, Юрія Калініна – до 12. Проте адвокати домоглися скасування вироку. У серпні 2002 року апеляційний суд знову виніс рішення: Воронов – 10 років позбавлення волі, Калінін – 8.
Нещодавно Оксана Білозір провела паралелі між вбивствами Ігоря та Ірини Фаріон. "Українці всього світу прощаються з Іриною Фаріон... Ще одна сакральна жертва – жінка, Ірина Фаріон, і знову показово... у Львові, біля дому, як у 2000 році... Ігор Білозір! Болить?...– Ні! Уже не болить, а закипає лютою ненавистю і жагою помсти!", – написала співачка у день похорону мовознавиці.
Його живий голос змовк надто рано, та пісні досі лунають, як дихання, яке не перекриє жоден душогуб. Він відійшов, а подяки не стихають. Йому дякують за відвагу бути собою, за правду, яку він ніс у музиці, за натхнення, що залишив нам як дороговказ. І за те, що став у своїй справі прикладом справжньої довершеності, української досконалості.
Більше чтива мистецької серії Спорт 24
Коли Миколайчук знімався у "Тінях забутих предків", Лобановський пішов з Динамо не без скандалу
