"По суті я повністю випав зі стартового складу, за винятком окремих матчів. Відверто кажучи, це був найгірший сезон, який я коли-небудь переживав як професіонал.
Гравець, який не грає, – ніхто. Одна річ, коли тебе підводить тіло. Таке може трапитися. Але перехід від гравця основи у статус запасного, якого не використовують, – це набагато важче пережити. Відчуття того, що тебе відкинули, коли тренер більше в тебе не вірить, може вибити ґрунт із-під ніг, навіть якщо ти найстійкіша людина на планеті.
Сидіти на лаві запасних у Прем’єр-лізі з дуже щедрою зарплатою, очевидно, все ще привілей, проблема, на яку мільярди людей на цій планеті з радістю поміняли б своє набагато важче життя. Повірте, як українець, я це усвідомлюю. Кожну хвилину. Але кожен футболіст починав грати, тому що любить цю гру. Без неї велика частина твого життя зникає. Уявіть собі цього маленького хлопчика, який присвятив усе своє життя тому, щоб стати хорошим в одній конкретній справі, а потім у 28 років виявляється, що він, по суті, більше не потрібен, що є інші, хто може виконати його роботу. Це неприємне відчуття.
Я робив усе, що від мене вимагали, і був радий грати на будь-якій позиції за запасний склад, який на тренуваннях імітує наступних суперників. Можливо, деякі гравці відреагували б інакше й могли б відчути себе ображеними, мусивши прикидатися центральними захисниками, коли вони вінгери, або навпаки. Але не я. Мене це зовсім не турбує. Я сприймаю це як можливість вчитися і показувати, що я зроблю все необхідне, щоб виконати свою роль", – зазначив Зінченко в перевиданні своєї автобіографії "Вірити".
