– Знаєте, у Динамо мене вважали ледарем. Як тільки лунав свисток про закінчення тренування, все – мене ніби корова язиком злизала. Але такі речі я дозволяв собі лише в дублі. Якби провернув схожий фокус в основі, то мене потім викинули б геть.
Взагалі мій типовий день виглядав так – о 7-й ранку я був у залі акробатики. Там за два місяці навчився робити подвійні сальто з "вертушками", перевороти та інші речі. Також виконував вправу на реакцію – за одне заняття тисячу разів приймав м’яч від стінки. Об 11-й – перше тренування в Динамо. Перед другим вечірнім заняттям я забігав у інститут. До речі, через навчання у вузі я вперше посперечався з Валерієм Васильовичем.
– Чому?
– Лобановський не дав мені вступити в університет і засунув у інфіз. Я зарікся і сказав, що більше трьох років там не вчитимуся. "Дванадцять", – парирував Валерій Васильович. І, можливо, я б мав шанси виграти парі, але Динамо відправило мене в Зорю, звідки до Києва переїхали Юран, Бідний, Волотьок, Гусейнов і Погодін. "Чого ти радієш? Це Перша ліга! " – казав Лобановський. "Рік пограю і повернуся у Вищу лігу", – відповідав я. Та тренер вважав, що у Вищій лізі я можу грати лише за Динамо, – розповів Броварник в інтерв'ю для Футбол 24.
