Теліга народилася з головним тренером Динамо, вийшла заміж під світовий рекорд – її розстріляли разом із коханим
Спорт 24 розповідає про видатних діячів української культури на тлі знакових подій у спортивному світі.
Поетеса, публіцистка, літературний критик, активна діячка ОУН – Олена Теліга була жінкою незламного духу, сили й гідності, якій могли б позаздрити навіть найвідважніші чоловіки. Її постать – яскраве втілення жіночності, мужності й відданості ідеалам. Про неї говорили за життя, і до неї повертаються думками після смерті. Забути її неможливо навіть при амнезії – настільки сильно вона вписалася в історію. Якщо шукати найкращий синонім до слова "жінка", ним, без вагань, стане її ім’я.
Олена Теліга (дівоче прізвище – Шовгеніва) народилася в родині української інтелігенції. Її батько, Іван Опанасович Шовгенів, був знаним ученим та інженером-гідротехніком зі Слобожанщини. Мати, Уляна Нальянч-Качковська, – вчителька з Поділля, походила з давньої православної родини священників, у якій поєднувалося українське й білоруське коріння.
Маленька красуня з’явилася на світ у розпал літа – 21 липня 1906 року під Москвою. Її охрестила відома російська поетеса Зінаїда Гіппіус, що промовисто свідчило про мистецьке оточення родини. Сім’я Шовгенівих жила заможно, часто подорожувала – бували на Кавказі, милувалися краєвидами Фінляндії. Олена зростала розумною, щирою, скромною дівчинкою, для якої життя було джерелом радості. Вона легко знаходила спільну мову з людьми, любила сміятись – ці риси супроводжували її впродовж усього життя.
А тим часом: У 1906 році засновано ряд легендарних футбольних клубів, серед яких Депортіво Ла-Корунья, Краковія і Вісла Краків, Чівас Гвадалахара, Ланс, Маккабі Тель-Авів, лісабонський Спортінг, Страсбур, Спеція, Фрозіноне. Того ж року народився Михайло Печений, форвард, а згодом головний тренер київського Динамо. Очолював "біло-синіх" у 1939-40 роках.З дитинства вивчала іноземні мови, добре володіла французькою та німецькою, проте української тоді ще не знала – у сім’ї спілкувались винятково російською. Саме російською вона зробила й перші проби пера, які, щоправда, не наважувалася показувати широкій аудиторії. У сім’ї вже був один поет, її брат, тож дівчинка не мала впевненості, що її слова можуть сприйняти серйозно.
У підлітковому віці разом із родиною переїхала до Києва – міста, яке вирувало в полум’ї революційних змін і великих сподівань. Тут Оленка спочатку навчалася у третьому класі жіночої гімназії, а потім, коли приватну освіту скасували, перейшла до звичайної "трудової школи". Її батько став міністром уряду УНР, а старший брат Сергій взяв до рук зброю, захищаючи мрію про вільну Україну.
Та коли ця мрія зазнала поразки, родину, як і тисячі інших, розкидала хвиля еміграції. Спочатку виїхали батько з братом. Щоб якось вижити, мати змушена була продавати домашні речі, а зовсім юна Оленка пішла працювати посильною до Київського політехнічного інституту. Коли голод і розруха стали нестерпними, дівчина з матір’ю та молодшим братом також покинули рідну землю. Емігрували спочатку до Польщі, а потім до Чехії (1922 рік). Там вона формується, як українка та поетка. У Варшаві помирає мати Теліги, а батько одружується вдруге – з росіянкою. З того часу тато та донька зустрічаються лише на нейтральній території, адже кожна зустріч у повному складі переростала в політичні конфлікти.
А тим часом: У 1922 році легендарний американський плавець Джонні Вайсмюллер став першою людиною, яка пропливла 100-метрівку вільним стилем менше, ніж за хвилину.Олена не марнує свого часу і використовує всі можливості для розвитку. Вона навчалася на Українських матуральних курсах, після закінчення яких отримала документ, що давав право вступу до вищої школи. Дівчина вступає до історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі. Вона з головою занурюється у вир студентського життя – літературні вечори, гарячі дискусії українських поетів, інтелектуалів, колишніх вояків УНР. Її оточує ціла плеяда блискучих особистостей: Дараган, Ольжич, Маланюк і багато інших ідейних борців за українську культуру та Незалежність.
На одному із зібрань, серед російських емігрантів, пролунали зневажливі слова на адресу української мови. У повітрі зависла тиша, але вона не тривала довго. Олена, молода, горда, сповнена внутрішнього вогню, підвелась і, мов грім посеред ясного неба, промовила: "Ви – хами! Та “собача мова” – це моя мова! Мова мого батька і моєї матері!". У цю мить, далеко від рідної землі, але з нею в серці, дівчина вперше по-справжньому відчула, що означає бути українкою. Це було не просто пробудження – це була внутрішня революція. Відтоді вона зреклася російської назавжди.
Кохання…
Олена Теліга мала особливий дар – її присутність змінювала простір. Досить було цій панночці з’явитися в кімнаті, як усе навколо ніби завмирало. На одній із вечірок доля звела її з Михайлом Телігою – вродливим, статним юнаком із Кубані, старшиною армії УНР. Їй було двадцять, коли між ними спалахнуло щире, глибоке кохання. Незабаром вони одружилися. Жили скромно, іноді й дуже важко, але Олена не втрачала сили духу – працювала вчителькою, виступала в кабаре, навіть підробляла моделлю.
А тим часом: Через п’ять днів після весілля Михайла та Олени 19-річна олімпійська чемпіонка Гертруда Едерле стала першою жінкою у світі, яка перепливла протоку Ла-Манш. Відстань 56 кілометрів американка подолала за 14 годин і 31 хвилину.Дружиною вона була точно особливою, адже однією з перших переосмислила роль жінки: "Роль української жінки є так само винятковою, як винятковим є положення її краю. Вона мусить бути і його будівничим, допомагаючи мужчинам, і в той же час господинею в житті мужчин".
А ще Олена присвятила цілий вірш чоловікам. Тут сповна вилила душу.
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гІмні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, –
Без металевих слів і без зідхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
У 1929 році доля знову повернула Телігу до Польщі разом із чоловіком. Там, серед галасу емігрантського життя, вона вкотре зустрілася з поетом і політичним діячем Олегом Ольжичем. Та розмова стала поворотною: саме тоді героїня сьогоднішнього матеріалу приєдналася до лав ОУН.
…і смерть
У липні 1941 року Олена, перетнувши Сян, ступила на українську землю – ту, за якою тужила серцем усе життя. Опинившись на батьківщині, вона мовчки припала до землі – обійняла її грудьми й уперше не змогла сказати ані слова.
А тим часом: Київське Динамо опинилося в окупації. В останньому матчі чемпіонату СССР 1941 року, який відбувся 16 червня, столична команда поступилася на виїзді харківському Спартаку (0:2) і посідала восьму сходинку після неповних 12 турів.Хоч колеги переконували її залишитись у Львові, серце рвалося до Києва. Улюблене місто зустріло Телігу лише восени – і зовсім не так, як мріялося: чуже, холодне, зневоднене… Не те, що жило в її спогадах. Тут жінка з головою поринає у роботу: очолює спілку письменників, постає серед засновників журналу "Літаври". Вона цілком і повністю кладе себе на благо Україні, бо вірила у її суверенність і без остраху поширювала ці ідеї. Згодом почались репресії від окупаційної влади, гестапо готувало засідку, про що Олену попереджали друзі. Вона й сама добре розуміла, що ходить по гострому лезу. Але друзі завжди отримували від неї чітку відповідь.
"На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою – їх також поарештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертвенність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок сповнила до кінця".
Дев’ятого лютого 1942 року гестапівці прийшли до Спілки письменників. Відпустили всіх, хто не належав до неї, проте чоловік Олени назвався письменником, аби пройти цей шлях удвох до кінця. Подружжя заарештували і невдовзі розстріляли у Бабиному Яру. Згодом кат-гестапівець згадував, що ніколи раніше не бачив, аби так героїчно помирала настільки красива жінка.
Вона обрала смерть, як безсмертя. Олена Теліга – ніжний пролісок української Незалежності.
Більше чтива мистецької серії Спорт 24
Коли Миколайчук знімався у "Тінях забутих предків", Лобановський пішов з Динамо не без скандалу