У футзальній Екстра-лізі за тур до завершення визначився переможець регулярного чемпіонату. Ним вперше в історії стала столична Аврора, яка пройшла дистанцію без поразок і лише в трьох матчах задовольнилася нічиїми.
Відома й вісімка команд, яка продовжить боротьбу за медалі на етапі плей-офф. Нагадаємо, чвертьфінальні, півфінальні й фінальні серії триватимуть до трьох перемог.
Аврора – новачок у професіональній футзальній спільноті. Минулого сезону, коли команда дебютувала на найвищому рівні, то одразу посіла третє місце в регулярному чемпіонаті. Нині – дострокова перемога.
Що передувало успіху вчорашніх аматорів, у чому головні відмінності футболу від футзалу і як має зіграти збірна України в найближчих матчах відбору до Євро-2026 Спорт 24 запитав у головного тренера новоспечених переможців Екстра-ліги, колишнього гравця Зорі й Севастополя Євгена Задорожного.
– Пане Євгене, ви взяли з місця в кар’єр: у перший рік в Екстра-лізі посіли третє місце регулярного чемпіонату, тепер перемогли за тур до фінішу. Завидний успіх.
– Гадаю, на результат впливає філософія клубу. Ми не чекаємо плей-офф, а повноцінно працюємо весь сезон. Нам вдається розвивати гравців, і вони відповідають результатом.
– Можливо, на результат вплинула війна, чемпіонат став не таким конкурентним, як зазвичай?
– Не думаю, що рівень чемпіонату не такий, як треба. Так, проблеми в деяких командах. Ураган покинули гравці збірної Артем Фаренюк, Ігор Корсун, зазнав травми капітан національної команди Петро Шотурма. Але в інших командах кардинально нічого не змінилося, грають тими ж складами. Київський ХІТ, наприклад, залишився монолітом, яким був. З ними було дуже складно грати. Довелося змінювати ідею гри.
– У чому вона полягає?
– У перший рік на професіональному рівні вона була в нас не до кінця сформована, ми не закривали всі фази гри. Наразі посилили напад, стали більш атакувальною командою. Про це свідчить кількість забитих м'ячів. На нашому рахунку 100 голів. У захисті діємо надійніше. З приходом воротаря Ігоря Савенка стали менше пропускати. Прийшла стабільність, діємо впевненіше. Бо минулого сезону хлопці не до кінця повірили у можливість виконання поставлених завдань. З цим були проблеми.
– Судячи з результатів, ви проблемні питання закрили.
– Минулого сезону нам бракувало людей, не було глибини складу. Лави не вистачало діяти на два фронти. Цілеспрямовано готувалися до фінальної частини Кубка, а паралельно мали грати плей-офф чемпіонату. Складно було в чвертьфіналах Екстра-ліги – програли фінал і на плей-офф не вистачило емоцій. Проте зараз хлопці стали стабільними, Ростислав Семенченко дуже виріс за рік, став зрілим гравцем.
– Скільки футзальній команді потрібно мати рівноцінних гравців?
– Щоб долати турнірну дистанцію рівно, для стабільності треба 14 гравців і три воротарі.
– З футзалу у футбол і навпаки переходять переважно гравці, як, наприклад, Жадсон, котрий став зіркою в Шахтарі. Тренери – рідкість. Як відбувся ваш перехід?
– Він пов’язаний з війною. Я працював в академії Зорі у Луганську. Перша команда і U-19 переїхали в Запоріжжя, я взяв курс на Київ. Запрошували назад в академію, але я вже тут зачепився. Затребуваності у великому футболі не було, але й мені без нього ніяк. Тому тренував команди, яким був потрібен. Так і потрапив у міні-футбол.
– Футбол, міні-футбол, футзал, по суті, – різні види, хоча й дуже схожі. Довго звикали?
– Я рік присвятив навчанню футзалу. Ходив на стажування, бачив команди Ліги чемпіонів, Іспанію, Португалію. Взагалі, перший рік нашої участі в чемпіонаті України – це рік мого становлення, як тренера. Сформувалося бачення гри в цілому, зрозумів, що хочу зробити у футзалі.
– Тренерські ліцензії у футболі й футзалі однакові?
– Ні. У мене ліцензія категорії А великого футболу, а у футзалі намагаюся отримати категорію Б – вона найвища в нашому виді. Дуже хочу навчатися, але заняття не проводять. Ще не набрали групу.
– Що ви перенесли з великого футболу у футзал?
– Тренер має бути легким до навчання й адаптивним. Луганська футбольна школа – це, передусім, великі традиції. І, що важливо, створення цих традицій. Не тільки в ігровому плані. Ви бачите, як в Аврорі ми працюємо з уболівальниками. Ми розуміємо, що граємо не для себе, а для фанатів. Ці речі я переніс, бо луганський Авангард на іграх Зорі завжди був забитий, це 22 тисячі глядачів. Це був найвідвідуваніший стадіон після Донбас Арени.
Почерпнув там ще й те, що мої знання сьогодні вже мало чого вартують. Треба дивитися в завтрашній день. Вчитися, шукати нові методи тренування, ставити й вирішувати складніші завдання. Футзал – він більш індивідуальний, тут, у порівнянні з футболом, набагато легше створити атакувальні дії завдяки невеликому майданчику. М’яч в обороні, а за секунду він вже біля воріт суперників.
– У футзалі є маневр для тактики, чи все вирішує швидкість, техніка й награні комбінації?
– Звісно. Є стратегія, а тактика підбирається під кожного окремого суперника. Залежить від того, наскільки противник здатен тебе пресингувати, як з нього виходити, чи суперник одразу відкатується, а треба швидко перейти в атаку, як діяти при стандартах тощо. Тактичних моментів багато, і вони дуже пов'язані з індивідуальною роботою.
– Відомо, що певний час ви були граючим тренером.
– Грав за Межигір’я на першість Київської області. Тоді через травму спини я вже закінчив з футболом. Але з 2014-го по 2016-й ще пограв на великому полі. Потім перейшов у міні-футбол, в команду Фактотум, спочатку грав, потім став тренером.
– На чемпіонат світу в Австралію ви їздили, як граючий тренер?
– Так, ми непогано виступили, хоча з точки зору організації поїздка була жахливою. Їхали вп’ятьох без воротаря. Щоб був комплект у шість гравців, довелося виходити на майданчик і мені. У воротах стояв менеджер команди. І з тим складом ми могли не п’яте місце посісти, а грати у фіналі, де, в підсумку, перше місце розігрували Бразилія та Мексика. У збірній було три майстри міжнародного класу. Іщенко, Романчук, Кривошеєнко, Хомін, Марканич – усі грали без замін. Нас мало було, бо не всім відкрили візи.
– У міні-футбол ви ще встигли й у лисичанському Будівельнику пограти.
– Приємні спогади. Це – повернення додому, де тебе всі знають. Я родом з Марківки, вона зараз окупована. Луганська область після подій 2014 року дуже зменшилася, а на футболі люди мали змогу збиратися разом, спілкуватися. Грав за місцеву команду два роки, завжди були в призерах.
– Коли ви востаннє були вдома?
– 2022-го, на Новий рік. Там батьки залишилися. Дуже сумую за ними. Побачитися немає змоги – там зона бойових дій. І виїхати звідти важко, бо батько хворіє. Говоримо по телефону, коли є зв’язок.
– Ви вільно спілкуєтесь українською. Коли перейшли?
– Це моя рідна мова. У нас у родині говорили українською, з батьками зараз так само. Коли навчався в Луганському спортінтернаті, то в класі я один розмовляв українською. І хлопці-однокласники сідали ближче, щоб розуміти, про що розповідає вчитель. Марківський район – не індустріальний, де спілкування російською. У нас україномовний район.
– Аврора достатньо популярна в Києві. Був на ваших матчах з ХІТом, то вболівальникам не те, щоб сидіти, – стояти не було де. У футзалі, знаю, є проблема з комфортними для вболівальників залами.
– Ми навіть афіші не завжди друкуємо. З ХІТом побоювалися, де б усіх розмістити. Наразі зробили модульні трибуни за воротами, є домовленість, що такі ж будуть і з боків майданчика.
Футзал – не розкручений вид спорту. Аудиторія невелика. 30-50 тисяч дивляться ігри онлайн, а хотілося б, щоб було 200-300 тисяч. Держава не допомагає, реклами немає. Все тримається на президентах клубів. Якщо держава допоможе з розвитком інфраструктури, то все зміниться. Коли будуть хороші трансляції, зростатиме популярність, прийдуть спонсори.
– Цікаво, скільки заробляють гравці футзалу. Достатньо для нормального життя?
– З великим футболом, звичайно, не порівнюватиму. Від зарплати залежать вимоги до гравця, до його зростання, відповідності до ігрової форми тощо. Враховуючи результати, які показує збірна з футзалу, то зарплати, мабуть, є не зовсім справедливими. У нас небагато досягнень на клубному рівні. Бо важко залучати хороших гравців, легіонерів, щоб чемпіонат розвивався. ХІТ у першому сезоні непогано виступив у Лізі чемпіонів, у другому – гірше. А треба заявляти про себе на міжнародному рівні. Це, знову ж таки, дає можливість показати себе, привернути увагу міжнародних компаній.
– З Аврори троє гравців викликані до національної збірної. Одинадцятого і п'ятнадцятого квітня наша команда зіграє, відповідно, з Кіпром і Румунією (Ігри відбудуться у польському Кошаліні, початок о 19:00. Після чотирьох турів в активі української збірної 12 очок, у Румунії – 9, Німеччини – 3, Кіпру – 0. Напряму на Євро потрапляє переможець групи, а команда, що посяде друге місце, гратиме плей-офф, – прим. Спорт 24). У разі успіху вона проб’ється до фінальної частини чемпіонату Європи. На вашу думку, впорається з завданням?
– Крім Юрія Савенка, Юрія Сагайдачного і Ростислава Семенченка викликався також Владислав Завертаний. Він через травму не потрапив до збірної. Щодо завдання, то ми зобов’язані його вирішувати. Прогнози давати не буду, але палко вболіватиму і підтримуватиму хлопців. Бо це й наша, клубна робота, ми їх і розвиваємо для того, щоб вони грали в збірній, заслужили популярність і увагу.
Більше ексклюзиву від Геннадія Чеховського
"Стрибок в обійми": Ірина Геращенко – про дружбу, любов, шлюб і Олімпіаду
"Кожна гра – від ножа": тріумф України на чемпіонаті світу з хокею, внутрішня сила і асфальтоукладач
