За його спиною чималий досвід перебування у різних клубах, а насичена кар’єра розпочалась із рідного міста Загреб, де народився 30 листопада 1973 року. Тоді, у Динамо, Ігор проявляв себе блискуче і був одним із найбільших талантів. А вже у 1990-му УЄФА визнав Йовічевіча найперспективнішим гравцем Європи.
Після цього півзахисник у 1991-му уклав контракт з основною командою загребського Динамо. Влітку того ж року у футболіста відбулось знайомство в готелі з мадридським Реалом: “Вони проявили до мене інтерес. У той час я майже став гравцем італійської Верони. І в момент, коли я сидів біля ресепшну, заходить команда. Дивлюся, спортсмени: в костюмах, гарно виглядають. Спершу помітив Бутрагеньйо, Просінечкі, Фернандо Єрро, Мічела, Уго Санчеса – цих легендарних футболістів, і я кажу собі: це ж Реал Мадрид! Познайомився з тренером Радоміром Антічем та віце-президентом, випили кави. Я пояснив, що майже гравець Верони, проте вони були хитрими і сказали: "Давай, приїжджай до нас". Приїхав, зіграв за тиждень три матчі, мені сподобалось, тому і підписав контракт на 5 років“.
Разом з тим, 17-річному юнаку довелося переховуватись в готелі, грати під чужим іменем (свого товариша), допоки його не розсекретив журналіст. Зіграти в основі “вершкових” Йовічевічу так і не вдалось. Проте хавбек не втрачав можливостей вдало показати себе у резервному складі. У 79 матчах другого дивізіону Іспанії він забив 15 голів.
Упродовж багатьох років Ігор підтримує дружні стосунки із зіркою Реала Лукою Модрічем: “Він краща людина, ніж футболіст. Радію, що знаю Модріча. Це – скромна людина, яка пройшла ду-у-уже складний шлях до успіху. Він – живий приклад того, що не існує нічого неможливого”.
Відколи Йовічевіч покинув Мадрид, він пережив чотири операції на хрестоподібних зв’язках. На погляд хорвата, саме травми не дали йому змоги повноцінно реалізуватись на футбольному полі. “Я ніколи не буду тим Йовічевічем, який був до травм”.
З 1996 по 1999 роки Ігор перебував у клубі Загреб. Одного разу, на матчі проти Динамо, його помітили скаути японського клубу Йокогама. Але у чемпіонаті Японії хорват провів лише 1 матч, хоча й пробув із командою 7 місяців.
Далі – мандрівка у скромний бразильський Гуарані (знову безуспішна), повернення додому, контракт із французьким Мецом, підписаний у вересні 2001-го, і новий вояж в Азію. Цього разу хорват уклав договір із китайським клубом Шеньян Дунцзинь.
А ось у 2003-му відбулось перше пришестя Йові в Україну – підписав контракт із львівськими Карпатами: “Хочу допомогти Карпатам стати найкращими в Україні”. Дебютував у березні, а вже у квітні забив свій перший гол за "зелено-білих".
Після Карпат Йовічевіч зробив перерву, яка тривала 2 місяці. Згодом підписав угоду зі ще одним китайським клубом (Зухай), але чергова травма вибила його з колії на пів року та стала причиною, чому Ігор доволі рано завершив свою кар’єру (в 31) і зайнявся бізнесом.
Мине час, і він вирішить повернутись у футбол, але вже у ролі тренера. Попрацювавши в Іспанії, у 2010-му хорват вдруге приїжджає у Карпати – на посаду трансферного директора клубу. Опісля, у 2012-му, Йовічевіч очолив молодіжку, а через два роки обійняв посаду головного тренера першої команди: “Вболівальники Карпат не проявляють байдужості. Вони хочуть ще краще, ще більше. Карпати – не вмирають”.
Після успішного періоду Ігор прагнув продовжити угоду, але через конфлікт із керівництвом клубу – не склалось. “Є президент клубу, генеральний директор, спортивний директор і тренер, які спільно обговорюють, скажімо, новий проєкт, планування, методи самого клубу – у тому не знайшли спільну мову. Я попрощався, хотів бути патріотом і дати шанс іншому тренеру”.
З 2016-го Йові тренував словенський Целє і рідне загребське Динамо, у 2020-му очолив СК Дніпро-1, зрештою доріс до рівня Шахтаря, куди прийшов у скрутний для клубу час.
Йовічевіч вражає своєю любов’ю до України, а у Львова знаходить схожість з рідним Загребом: “До 2016 року ми були у Львові і це був один із найкращих періодів у моєму житті”. Українців і дотепер приголомшує вміння хорвата вільно розмовляти українською. Сам тренер стверджує, що мова хоч і важка, проте мелодійна, і це йому до вподоби.
Та не лише Ігор зумів вивчити солов’їну, а і його сини: “Діти одразу пішли в українську школу, здали ЗНО у Львові – я пишаюся ними. Коли вони вчилися, я допомагав їм і ми разом навчалися. Я не соромлюся помилитись. Навіть сьогодні ще не досконало володію українською мовою”.
У наш складний воєнний час Йовічевіч, звісно ж, займає активну проукраїнську позицію, а в одному зі своїх відеозвернень сказав: “Пишаюся, як ви зараз проявляєте хоробрість та патріотизм. Ваша любов до Батьківщини – натхнення для всіх нас. Це об’єднало цілий світ. Я вірю у вас та цілком переконаний, що все скоро закінчиться і ми повернемось у мирну і вільну Україну. Тримайтеся, мої українці. Слава Україні!”.
Хорват, як би це парадоксально не звучало, став першим україномовним наставником "гірників", чим дуже пишається, а в команді, за його словами, спілкуються солов’їною: “Моя робоча мова – українська. Джурасек зараз теж вчить українську. А з Лассіною Траоре спілкуємось англійською. Я помітив, що зараз всі хочуть говорити українською. Мені це подобається, адже так ми ще краще розуміємо один одного".
Інші тексти Спорт 24 про друзів України
