"Я приїжджаю на турнір, я хочу виграти кожен матч, який я граю. Єдине, що я роблю, – не тисну руку.
Я ніколи не говорила ні в інтерв’ю, ні в особистому спілкуванні, ні Аріні Соболенко, ні будь-кому іншому, що ненавиджу її. Навіть не знаю, як коментувати, чому вона саме так почала про це говорити.
Для мене це історія не про емоції, а про повагу. По-перше, я не можу відчувати повагу до її вибору продовжувати їздити в росію, тренуватися там, спілкуватися з російською пресою. Не вивозити сім’ю з країн-агресорів, маючи достатні фінансові можливості для цього кроку.
Я б не змогла змиритися сама з собою, коли моя країна таке робить, а я залишаюся там, де люди довкола просто продовжують жити своїм життям, відпочивати, розважатися, як і раніше.
По-друге, особисто для мене заняття тенісом – це було не лише про власний розвиток, гроші, комфорт, допомогу своїй родині тощо.
Головне – це можливість щось змінити, змінити на краще. Соболенко після цього турніру може стати першим номером у популярному спорті. Маючи таку велику аудиторію, такий вплив у світі, вона від нього відмовляється. Який меседж вона несе у світ?
Ми ж говоримо про те, що людей вбивають, а чуємо у відповідь, що треба залишити спорт поза політикою. Але коли війна приходить у твій дім, вона не вибирає, спортсмен ти чи ні. Це не політика, це не про вибори, не про закони чи щось таке.
Війна – це війна, і всі ми знаємо, як росія і білорусь воюють проти України, як розстрілюють мирне населення, як беруть у полон цивільних, крадуть речі з домівок, ґвалтують дітей, вивозять їх з України.
Це геноцид українського народу, а не політика. Ми ж не на рівні дитячого садка тут, коли хтось каже, що когось любить чи ненавидить. Я просто не можу поважати таку позицію, коли йдеться про події, які докорінно змінюють світ – такі, як війна.
Загалом, я скажу так: у мене немає ненависті ні до кого з гравців із країн-агресорів. Я просто їх не поважаю. Для мене, якщо чесно, немає жодної різниці, коли мене там хтось ненавидить чи любить або щось іще, тому що це емоції. Для мене важливо, коли мене поважають, тому що повага – не емоція. Ось, що я думаю щодо цього всього", – цитує Костюк ВТУ.
