Мундіаль-2006

2006-й став, мабуть, найпам’ятнішим в історії незалежного українського спорту. Роком раніше збірна України з футболу вперше кваліфікувалася на чемпіонат світу, посівши перше місце у групі зі сильними турками, данцями та чинними чемпіонами Європи греками.

Це дозволило підопічним Олега Блохіна поїхати на Мундіаль до Німеччини. Після розгрому від іспанців на старті турніру (0:4), "синьо-жовті" здолали Саудівську Аравію (4:0) та Туніс (1:0). Автором першого в історії голу України на чемпіонатах світу стане, хто б міг подумати, Андрій Русол.

Вже в плей-офф у серії пенальті "синьо-жовті" завдяки неповторному Шовковському і нахабному Мілевському пройшли Швейцарію. Уся країна тоді сходила з розуму. Виліт в 1/4 від італійців (0:3) вже не міг позбавити ту команду статусу національних героїв.

Крах помаранчевих мрій

Позитивні емоції, подаровані збірною, були просто необхідні українцям. 2006-й країна починала, буквально, без газу. Росіяни вирішили у 5 разів підійняти вартість на ресурс і, коли наша влада не прийняла таких умов, "старший брат" просто зупинив постачання. За кілька днів сторонам таки вдалося домовитися, та газовий конфлікт був не останнім неприємним сюрпризом для українців.

На ту мить не минуло і двох років після подій Помаранчевої революції, та 4 серпня 2006 року сталося, здавалось, немислиме. Президент Віктор Ющенко призначив Прем’єр-міністром України Віктора Януковича…

Навесні того року відбулися парламентські вибори. Виграла їх Партія регіонів (32%). А приз за найпотішнішу політичну рекламу, якби такий давали, отримав би опозиційний блок "Не Так", який вирішив обіграти у своєму відео знаменитий фарт Олега Блохіна – не допомогло.

Попри перемогу регіоналів, флагманам Помаранчевої революції (БЮТ, Нашій Україні та соціалістам) вистачало голосів, щоб сформувати коаліцію. Так вони і збиралися зробити, доки не взялися ділити посади. У підсумку, соціалісти Мороза в компанії ще кількох тушок переметнулися до Партії регіонів і організували коаліцію вже з ними. У результаті тих подій Януковичу трохи пізніше і дістанеться прем’єрське крісло.

Того ж року кияни вибирали мера столиці і це подарувало українській політиці чи не найфеєричнішого персонажа за всю її історію. Завдяки розданій пенсіонерам гречці, а ще підтримці релігійних сектантів, мером Києва став Леонід Черновецький.

Його каденція запам’ятається масовими махінаціями зі землею та, наприклад, указом зробити платним вхід на цвинтарі …

Турин-2006

Дещицю позитиву у не найвеселішому 2006-му українці отримали не лише від футболістів, але й від своїх олімпійців.

Після провалу у Солт-Лейк-Сіті-2002 фінансування зимовим видам спорту в Україні дещо скоротили. Тож до Турина-06 поїхала менша делегація, ніж на попередні ігри – 52 спортсмени (у США було 68).

Італійці серйозно витратилися на Ігри – в Турині спеціально до Олімпіади з нуля за кілька років збудували метрополітен, 65 спортивних майданчиків і стадіонів та облаштували одразу 3 олімпійські селища. Загалом бюджет Ігор склав астрономічні майже 2 млрд євро.

Серед новозбудованих арен був і біатлонний центр Чезана Сан-Сікаріо. Саме там Україна отримає свою першу за 8 років медаль зимових Олімпійських ігор.

Медальний спринт

Першою гонкою у біатлоністок була індивідуалка і найкращою з наших там стала Оксана Хвостенко. Та її 20-й результат не давав надто багато приводів для оптимізму. Проте вже в наступній дисципліні на українців чекав приємний сюрприз.

Я сподівалася, ну, а там – як Бог дасть. Все-таки тоді у мене був найкращий сезон в кар’єрі. В грудні 2005-го я стала третьою на етапі Кубка світу в Словаччині, а пік форми припав на Олімпіаду, як і мало бути.

Так свій настрій перед Турином описувала майбутня призерка Лілія Єфремова. Біатлоністка народилася в Росії. Коли не змогла пробитися в тамтешню збірну на Ігри-2002, перебралася в команду Білорусі, а ще через рік уже виступала за Україну. Тож саме під синьо-жовтим прапором Лілія добилася найбільшого успіху в кар’єрі – бронзової медалі Олімпійських ігор у спринтерській гонці.

Саму гонку я ледве пам’ятаю. Початок – взагалі як в тумані. Виринає лише, як на другій стрільбі, стійці, після трьох пострілів зробила паузу. Поцілила четвертий, а п’ятий просто відчула куди полетіла куля – на дев’яту годину, але головне, що мішень закрилася. Потім тренери гнали, пам’ятаю підйом перед стадіоном, до якого я показувала найкращий час. Але трохи сил не вистачило витримати божевільний темп, хоча спринт – моя коронна гонка.

Єфремова дійсно була близькою до золота, та в підсумку підійнялася на третю сходинку п’єдесталу. Лише 4 секунди вона програла срібній призерці Олофссон зі Швеції і 6,6 секунди тріумфаторці, француженці Баверель-Робер.

Добре пам’ятаю, що нагородження ми чекали пів години, а коли я встала на п’єдестал, почали підкошуватися ноги. Мене нагороджував Сергій Бубка, і я йому кажу: "Сергій Назарович, я зараз з тумбочки впаду". А він мені такий: "Стій, Ліля, стій".

Після такого спринту Єфремова могла розраховувати на медаль і в гонці переслідування, але зробила 3 промахи і фінішувала восьмою.

Останній танець

Ще одну медаль українці здобули у льодовому палаці "Палавела", де відбувалися змагання фігуристів. У танцях на льоду на медалі цілком реально могли претендувати близько 10 дуетів, і серед них українці Олена Грушина та Руслан Гончаров.

Фаворити в боротьбі за нагороди (литовці, канадці, італійці) не витримували тиску і одні за одними допускали серйозні помилки в своїх програмах. Натомість Грушина та Гончаров бездоганно відпрацювали усі три танці і підійнялися на подіум, поступившись лише росіянам та американцям. Після Олімпіади найуспішніша українська пара у фігурному катанні попрощається зі спортом і розпадеться.

Потрапити у призову трійку Турина-2006 розраховували від восьми до дванадцяти пар. І це було цілком реально. Коли стільки охочих відзначитися, то відбуваються неочікувані речі навіть з лідерами. Ми добилися своєї цілі і вирішили не їхати на чемпіонат світу, на який вже не було сил. Хотіли завершити кар’єру на високій ноті і піти красиво, на самому піку. Я повністю реалізував себе, – згадує Гончаров.

Допінг

Вже традиційно Ігри не минули без допінгових скандалів і звично для таких випадків не обійшлося без росіян. Заборонені препарати знайшли у крові біатлоністки Ольги Пилєвої, у якої відібрали срібну медаль.

Та головним "героями" скандальних хронік стали австрійські біатлоністи і лижники. На їхні готельні номери італійська поліція влаштовувала справжні облави, в результаті яких виявили чимало заборонених препаратів. Усю австрійську команду могли позбавити права участі в наступній Олімпіаді, та в підсумку обмежилися штрафом, хоча й чималим – 1 млн доларів.