"24 лютого я зарядив свій автомат і вранці пішов у військкомат. Потрапив у Збройні сили і зараз очікую на розподіл. Ми вже й під "градами" постояли, і потрапляли під прямий артилерійський обстріл. Звісно, для будь-якої адекватної людини це страшно.
Але з часом звикаєш до всього. Хоча до такого звикнути не можливо. Це неприємно, особливо, коли ведуться обстріли чи бомбардування з літаків чи вертольотів. Зрештою, схильний вважати, що, по-перше, від долі не втечеш, а по-друге, треба притримуватися техніки безпеки. Ризик у тому, що ми можемо віддати їм Україну, може існувати хіба у вологих мріях путіна. Я такого варіанту взагалі ніколи не розглядав. Де він, а де Україна?
Подивіться на нього – недомірок. Максимум, на що вони здатні, так це на руйнування наших міст. Те, чим вони зараз займаються. Подивіться на цю смішну армію, на цих блазнів. Нам треба залишатися терплячими, не піддаватися емоціям, виконувати свою роботу, кожному на своєму місці, день за днем. Ми змушені пройти через Бучу, через Маріуполь, через Харків. Але маємо розуміти, що за нами вся країна. Якщо ми всі це зрозуміємо, то обов’язково переможемо.
Над ними зараз сміється весь світ. Ми приречені їх розбити. Звісно, хтось із нас не виживе. Але чого варті наші життя у порівнянні з існуванням країни? У нас є діти, сім’ї. Якщо ми не побачимо майбутнього, то почате продовжать вони. І збудують нову країну. Вже без "червоних комісарів" на кшталт Ківи та інших. Цієї мерзоти не розумію взагалі. Так, ми демократична і толерантна країна. Але таке треба просто випалювати напалмом", – поділився Лазаренко в інтерв'ю Sport.ua.
Нагадаємо, що хокеїст 7 років виступав у росії, де встиг пограти за ЦСКА, Спартак, Крилья Совєтов та хабаровський Амур. Потім він завершив кар'єру та повернувся до рідного Харкова, який зараз захищає від рашистів.
