"Коли я дивлюся на футбол у виконанні нашої національної збірної, у мене виникає враження, що головним її тренером є Сергій Ребров, а десь поруч, так непомітно для широкого загалу, цю команду також тренує Кирило Буданов.
От після установки на гру Сергія Станіславовича легке алаверди від Кирила Олексійовича. "Значить, так. Чули, що тренер сказав? Зрозуміли? Але спочатку вводимо всіх в оману, шифруємося, прикидаємося мертвими. Всім своїм виглядом показуємо, що футбол – це, в принципі, не наше, що м'яч ми побачили вперше в житті, напередодні матчу.
Нехай вони з нас сміються, забивають нам гол, занижують оцінку нашого рівня. А тоді, як молодий Сильвестр Сталлоне у фільмі "Рембо", ми раз, і вистрибуємо з болота з ножем у зубах і пов'язкою на голові. Застаємо всіх зненацька, забиваємо два голи, суперник в ах*ї, всі нам плескають в долоні, а вся Україна тішиться".
Дивлюся на матчі з Боснією та Ісландією. Таке враження, що суперник нас боїться, але ми самі себе боїмося ще більше, ніж нас боїться наш суперник. Я розумію, фінал, відповідальність, тиск, ціна помилки і таке інше. Розумію – гіркий досвід. Але мене вперто не покидає думка, що наша збірна наче за якимось кіношним сценарієм грає. Початок історії – виникнення проблеми – боротьба з цією проблемою – хеппі-енд.
Глобально кажучи, це ж був черговий матч збірної України,в якому наша команда витиснула максимум із мінімуму створеного. Крім двох реалізованих моментів що у нас було? По факту, три моменти – два голи. Але краще так перемагати 2:1, ніж не забити 100 моментів і програти 0:1. Повірте, цю гру ми забудемо вже через півроку. А результат – вихід на Євро – на табло", – цитує Віктора Вацка Футбол 24.
