– Ти сказав, що з Динамо важко йти. Ти розумів це у квітні, коли було запрошення?
– Розумів, тому що в мене був випадок, коли я мав переходити в один турецький клуб і так само вже попрощався з хлопцями на базі, на полі прямо – і не пішов. Для мене це було тоді як передматчеве тренування – так це розцінюю зараз.
Звичайно, важко йти з тієї команди, яка з тебе зробила людину, дала тобі все те, що в тебе є, дала можливості для цього, щоб це все в тебе було. І ті стосунки, які в мене були там з усіма без виключення… Напевно, це можна порівняти з тим, коли ти у 17-18 років вступаєш у якийсь університет і переїжджаєш з родини в інше місто – для мене це, напевно, було так само. Я розумів, що це має колись відбутися, але ти до цього не ніколи не можеш бути готовий на 100 відсотків.
– З яким ти настроєм йшов?
– Людина живе спогадами, тим паче, коли в тебе позитивних спогадів набагато більше, ніж негативних. І коли ти ці спогади пов'язуєш з якоюсь людиною чи подією – тобі ще важче. Але мені не 18 років, і треба було приймати якесь рішення і розуміти, що не завжди ти можеш перебувати тільки в теплій ванні. Для того, щоб жити, тобі потрібен і холодний душ.
– Як ти вважаєш, Ігор Суркіс тебе відпустив з легкістю?
– Я не знаю. Мені хочеться сподіватися, що не з легкістю. Якщо у вас буде можливість, то запитайте в нього. Перед переходом він сказав: "Якщо ти вважаєш, що так буде краще для тебе та для твоєї родини – роби цей крок".
– Луческу, як я розумію, те ж саме, в принципі, сказав – що якщо це буде гарно до твоєї родини, то йди. Чи він глибше копав?
– Як я вже казав, ми дуже багато розмовляли про майбутнє після футболу. І він такі акценти розставив, наводив приклади Італії, Англії та України, говорив цікаві речі про футболістів, які все життя в одній команді грають. Я це аналізував, і це було одним із критеріїв.
– Ти так не хотів?
– Не те щоб не хотів. Коли ти граєш все життя за один клуб – у цьому є якийсь шарм, якась мрія. Тобто, ти втрачаєш багато можливостей побачити щось інше, – сказав Сидорчук в інтерв'ю Спорт Арені.
