"Я мирна людина, але захист України – це мій обов’язок.
Зараз перебуваю на сході України. Поруч зі мною хлопці, які воюють з 2014 року. Безпосередньо сюди нас перекинули на початку травня. Нещодавно виходили з Лиману, зазнали серйозних втрат.
Раніше були проблеми зі зброєю. Сидиш в окопі, а на тебе летить все, що можна: авіація, танки, різні види озброєння. А від нас у відповідь одинокий постріл міномета. Звідти "бабах-бабах-бабах", а від нас тільки легенький "бах". Зараз тенденція позитивна, утім ми все ще потребуємо зброї. Коли тебе накриває артилерія, ти нічого не можеш вдіяти з одним автоматом у руках.
У Яровій, поруч з Лиманом пройшов бойове хрещення. Тільки приїхали, навіть до позиції своєї не дійшли. А нас вже добряче накрили мінометами. Над нами літали безпілотники, які виконували роль коректувальників мінометів.
Кілька хлопців змістилися вбік і фактично відвели за собою вогонь від основної групи. Заховалися у селі. Інакше б нас утюжили… Війна – річ максимально серйозна. Тут не всі витримують. Коли потрапляєш під перший обстріл, то яким би мужнім не був – страх керує тобою.
Мені 54 роки, але я не соромлюся визнати – у Яровій мені було так страшно! Ніколи раніше у житті так не почувався. Це жахіття. Однак я встигав повзати, перебігати, шукати укриття. І це я дорослий, моя психіка сформована. А що казати про молодих бійців? Недарма відзначають, що найстрашніші вояки – ті, кому за 50. Він прокинувся і з холодною головою взявся за роботу", – розповів Пономаренко у великому інтерв'ю Футбол24.
