"24 лютого я перебував у Києві у складі делегації дунаєвецького Епіцентру – о 2-й ночі ми вилетіли в Туреччину на збори. Коли приземлилися, то телефон розривався: пропущені дзвінки, повідомлення… Рідні та друзі запитували чи з нами все гаразд. Я не розумів, що відбувається.
Ми приїхали у готель, поселилися. Тоді тренер Сергій Нагорняк зібрав нас на нараду і сказав, що він не хоче залишатися в іншій країні, коли вдома така ситуація. Більшість хлопців не планували повертатися в Україну. Я підійшов до Сергія Миколайовича, сказав, що хочу повернутися додому і запитав чи мене зможуть відпустити. Нагорняк запевнив, що жодних проблем не виникне. І додав, що ми повертатимемося разом.
Коли я для себе вирішив, що захищатиму країну зі зброєю в руках? Мабуть, на початку року, коли під час відпустки у рідному Калуші розмовляв про це з друзями. Обговорювали потенційну агресію росії і на запитання "Що робитимемо, якщо розпочнеться війна?" одноголосно пообіцяли собі, що підемо воювати. Тому коли вночі 24 лютого дізнався про війну, то більше не мав сумнівів, що робитиму далі.
Досвіду поводження зі зброєю я не мав. Стріляти вмів з "калаша" та пістолетів. Проте таким був мій максимум. Коли повернувся з Будапешту в Мукачево, то зібрався їхати до друзів у Київ. Мене зупинили і сказали, що так не можна – спершу треба пройти підготовчий період. Після двох тижнів навчання я нарешті взявся за справу", – цитує Сеницю Футбол 24.
Додамо, Володимир Сениця грав у юнацькій збірній України з Віктором Циганковим і Артемом Довбиком та був кандидатом на роль ключового захисника Карпат. 25-річним оборонцем свого часу цікавились також Динамо і Шахтар. Наразі він стоїть на захисті Батьківщині у лавах Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор".
