"Після початку повномасштабної війни було важко. Щодня ти читав новини та кожного дня засмучувався. Футбол не мав значення. Навіть коли я виходив на поле, все, про що я думав – це війна, біженці. Коли я грав, то щоразу плакав у роздягальні.
Шахтар намагався допомогти людям. Ми носили футболки з назвами міст, які були зруйновані. Ми запрошували дітей, які втратили своїх рідних через обстріли. Ці емоції глибоко запали мені в душу.
У кожного є знайомі, які загинули. У нас у Шахтарі є два воротарі й один нещодавно втратив батька, який воював біля мого села, інший – брата. Але це не тільки в Шахтарі. У київському Динамо є футболісти, у яких загинули родичі. Ми суперники, але тільки у спортивному сенсі. У нас одна і та ж проблема, один і той же ворог. Я відчуваю, що ми в одній команді заради нашої країни. Я граю за національну збірну з гравцями Динамо, я подружився з гравцями свого віку", – поділився Степаненко в інтерв'ю The National.
