За своїм розумінням шахової гри Філідор випередив сучасників на десятки років. Бент Ларсен, найкращий скандинавський шахіст до Магнуса Карлсена.
Філідор йшов через лабіринт звуків з такою ж легкістю, як грав у шахи. Жоден суперник не міг перемогти його у грі, наповненій захмарною кількістю комбінацій. Жоден музикант не досягав такої променистої ясності у своїх творах.
Андре Ернест Модест Ґретрі, французький композитор.
Важко придумати більшу дурницю, аніж порівнювати силу шахістів різних епох. Якщо ж відштовхнутися від двох конкретних критеріїв, таких як домінування над суперниками та вплив на гру – аж до геніального та, на жаль, божевільного Пола Морфі важко назвати фігуру, еквівалентну Філідору. Цікаво, що сам Андре був би дуже здивованим, якби довідався, що його зараз знають у першу чергу як топ-шахіста, а не як композитора.
Французький маестро не давав спокійно спати наступним поколінням гравців. Цю тезу красномовно ілюструє те, що спадкоємці першого некоронованого чемпіона світу змагалися з його тінню. Так, найкращий шахіст Франції першої половини XIX століття Олександр Дешапель та за сумісництвом наполеонівський генерал, як і Андре, погоджувався грати з суперниками лише даючи їм фору. Ця мода не пройшла навіть повз Морфі. Він проводив ефектні сеанси гри всліпу, намагаючись перевершити досягнення Андре, який першим лишав з носом кількох суперників одночасно, не дивлячись на дошку. Як ми вже згадували, Філідор завжди вважав себе композитором і ніколи не сприймав себе шаховим профі. Хоча, можливо, він кривив душею. Адже завдяки "непотрібним дерев’яним фігуркам" він заробив набагато більше, ніж своїми нотами.
Видавалося, що сама доля готувала Андре до кар’єри композитора, адже три покоління його предків писали опери, однак тут в житті Філідора несподівано з’явилися шахи. Кості та карти в капелі, у якій співав Андре, були забанені, тож придворним музикантам доводилося гаяти час, совгаючи фігури. Цікаво, що шахові баталії часто закінчувалися бійками. Стіл з чорно-білими клітинами одразу, наче магнітом, притягував Андре. Спершу він був просто глядачем. Спостерігаючи за баталіями колег, хлопець швидко вивчив ходи. Філідор не наважувався запропонувати комусь зіграти з ним, а дорослі співаки не мали жодного бажання бавитися зі шмаркачем.
Але Андре допоміг випадок. Якось один музикант прийшов набагато раніше за інших та одиноко сидів за дошкою. І тут Андре нарешті набрався сміливості та запропонував йому зіграти. Спершу дорослий розсміявся, однак потім добродушно махнув рукою. Давай, малий, думаю, ми якраз закінчимо, поки прийде мій опонент. Музикант виявився непоганим Нострадамусом. Партія дійсно тривала недовго. Щоправда, він не спрогнозував, що тріумфатором партії стане хлопчина. Здобувши перемогу у своїй дебютній грі, Філідор, не впоравшись з емоціями, наслідуючи своїх старших колег, вигукнув "Мат!" та стрімголов вибіг з кімнати. Наступного дня Андре кинули рукавички усі провідні шахісти капели. І Філідор довів, що його перша вікторія не була випадковістю. Андре виграв усі партії.
У 1740-му 14-річний хлопець, який підробляв перепискою нот та уроками музики, вперше здійснив хадж у французьку шахову Мекку – кафе "Режанс". Там йому пощастило зустріти Легаля, найсильнішого шахіста Франції, а, можливо, і світу. Той вирішив взяти під своє крило талановитого юнака. Легаль любив розважатися наступним чином. Перед грою він знімав якусь фігуру, а натомість додавав собі кілька пішаків (від двох до восьми, в залежності від сили фігури, обміняної на піхотинців), але з тією умовою, щоб вони не перетинали демаркаційну лінію. Мабуть, саме ця пішакова партія Легаля переконала Філідора у тому, що пішаки – не просто гарматне м’ясо, а "душа партії".
Після першої гри з маестро Андре зрозумів, що нічого не знає у шахах. Вчитель спершу легко перемагав, даючи хлопцю туру для фори. Однак юнак швидко вчився, розрив між вчителем та учнем стрімко скорочувався. Фора починала зменшуватись, а згодом вони вже грали на рівних. Молодому Філідору, як справжньому французу, ніколи не бракувало хоробрості. Якось поліція заарештувала ні в чому не винного чоловіка, який протестував проти свавілля влади. Довідавшись про це, Андре налетів на "фараонів" з кулаками, за що й отримав 15 діб за ґратами (вам це нічого не нагадує?). Маестро не допомогло навіть заступництво графа Сен-Жермена.
Після відсидки розпочалися десятирічні шахові гастролі Андре. Мандруючи Нідерландами, француз давав платні уроки, змагався у матчах, грав партії на ставку. Слава Андре ширилася країною, мов лісова пожежа. Тому не дивно, що всі, хто трішки вмів рухати фігурами, хотіли спробувати власні сили в битві з заїжджим чемпіоном. У Гаазі маестро познайомився з британськими офіцерами; вони настільки захопилися грою Філідора, що запросили його в Лондон. Андре давно збирався повернутися додому, однак він також хотів спробувати власні сили у боротьбі з англійськими маестро. Саме тому француз і вирушив на Альбіон. Ступивши на англійську землю у 1747 році, Філідор ще не знав, що зробив перший крок до безсмертя.
У столиці Британської імперії був свій аналог "Режансу" – "Слоутер". Тут француз виніс тріо найкращих гравців Острова. Найбільший опір йому чинив Абрахам Янссен. Андре грав з ним без фори та набрав три очки з чотирьох. Однак найбільш принциповим для француза виявився поєдинок з уродженцем Алеппо – Філіппом Стаммою. Сирієць був головним апостолом італійської шахової школи, що стояла на комбінаційному фундаменті. Її представники усюди намагалися шукати смертельні атаки, роблячи акцент на відкритій фігурній грі. Вже з перших ходів "італійці" намагалися добратися до ворожого короля, ігноруючи принципи позиційної боротьби. Філідор постійно критикував представників цієї школи.
Стаммі явно не загрожувала смерть від скромності. Він нахабно заявляв, що хороші шахісти є лише на Сході, а з усіма європейцями він може грати з форою. Однак, побачивши яскравий перформанс Філідора, сирієць дещо змінив свою думку. Тож саме Андре, щоб урівняти шанси, дав Стаммі кілька бонусів. Так, в усіх партіях у сирійця було право першого ходу, але це ще квіточки. Ось просто неймовірний пункт регламенту "матчу століття" між Стаммою та Філідором: кожна нічия зараховується як перемога Філіппа. Попри такі розкішні умови, сирієць волів би забути цей матч як страшний сон. Француз переміг 8:2, а одну зі своїх "перемог" Стамма здобув завдяки нічиїй.
Тоді ж у Філідора з’явилася ідея написати свій підручник шахової гри, адже тепер усім стало очевидно, що рекомендації Стамми дещо застаріли. У пошуках спонсорів Андре вирушив у Нідерланди, де його гастролі колись спричинили фурор, до того ж, там було чимало заможних любителів давньої гри, тому він сподівався знайти кошти, необхідні для видання свого magnum opus. Проте ключовою під час цієї подорожі для француза стала зустріч з Джоном Монтегю, графом Сандвічським, який прославився завдяки винаходу сандвіча. Англієць від світанку та до заходу різався у карти і, щоб на жодну секунду не відволікатися від гри, наказав слугам не кликати його на обід, а приносити їжу між двома скибочками хліба. Так і з’явилися сандвічі. Граф з повагою ставився до француза. Адже той теж належав до Homo Ludens, тому з радістю підписався на 10 примірників книги.
Джон Монтегю
Щоправда, це виявився не головний внесок картяра у появу на світ "Аналізу" Філідора. Він послав маестро з рекомендаційним листом до Вільяма Августа, герцога Камберлендського, який тоді квартирував у Ейндховені. Після кількох партій англієць, захоплений геніальністю Філідора, не лише підписався на 50 примірників книги, а й порадив своїм друзям та підлеглим взяти з нього приклад. Таким чином книга Андре отримала зелене світло. Філідор на кілька місяців засів за роботу і ось у 1749 році світ побачив "Аналіз шахової гри". Незважаючи на чималенький тираж у 433 екземпляри та досить високу ціну (одна гінея), усі книги миттєво розлетілися за попередньою підпискою.
У своїй роботі Філідор продовжив дискусію з італійцями. Їхньому культу комбінацій він протиставив позиційну теорію. Особливо француз відзначав роль пішаків. "Пішаки – душа шахів, лише вони створюють атаку і захист, саме їхнє хороше чи погане розташування є ключовим для результату партії". У скромній піхоті Андре побачив грізну силу: наступаючи зімкнутою лавою, вони тіснять фігури суперника та ламають його оборону. Саме Андре першим сформулював принцип, який і досі залишається актуальним: "пішаки – попереду – фігури позаду". Протягом 200 років трактат Філідора витримав більше 100 видань.
Те, наскільки Андре домінував над своїми конкурентами, підкреслює така історія. У 1750 році Філідор відвідував французького посла, герцога Мірпуа, у Лондоні. Там поряд зі звичними шахами часто розважалися і новинкою – грою на дошці 14×10 з додатковими фігурами. Чемпіонами у цьому різновиді шахів вважалися Янссен і Стамма. Однак вже через два місяці Андре давав їм у фору коня. На початку 1750-х Андре вирішив повернутися до композиції, проте він вже тоді настільки сильно асоціювався у публіки з шахами, що хтось пустив чутку, начебто Філідор краде чужу музику та видає за свою.
Якось угорський винахідник Фаркаш Кемпелен гастролював у Парижі зі своїм диво-автоматом. Фігури на дошці пересував манекен, але механізм приводився в рух оператором, що ховався всередині ящика. На перших порах шаховий "Турок" не відзначався потужною грою. Тож коли французькі академіки попросили Філідора проекзаменувати автомат, Кемпелен неабияк злякався. Переживаючи, що розгромна поразка від Андре суттєво знизить інтерес публіки до "Турка", винахідник попросив маестро здати йому партію. "Я не чарівник, і мій автомат грає не краще за мене. Проте зараз це єдине джерело мого існування. Уявіть, скільки б я міг у подальшому підняти, якби газети вийшла зі шапкою: "Автомат Кемпелена нокаутує самого Філідора". Андре чудово розумів, наскільки важким є життя мандрівних митців, тому і погодився.
Щоправда, француз поставив одну умову, яка й помножила весь задум на нуль. "Ваш автомат повинен показати досить пристойний рівень гри, щоб ніхто не помітив, що я зливаю партію". Оператор грав настільки кепсько, що Філідору доводилося турбуватися лише про те, як випадково не перемогти. Підставити фігуру чи прогледіти мат француз не наважувався, адже публіка одразу б зрозуміла, що тріумф дива техніки Кемпелена шитий білими нитками. Таким чином склалася кумедна ситуація, в якій один із суперників хотів програти, а інший не міг виграти. Зрештою чемпіона настільки вибісила ця дурнувата ситуація, що він заматував "Турка". Жодна з перемог не приносила Андре стільки негативу. Він злився на себе, Кемпелена, автомат та й на весь світ. Перемкнувшись на музику, Філідор набагато рідше з’являвся у "Режансі", хоча там над іменним столиком маестро висів його портрет. Щоправда, вимушена пауза аж ніяк не позначилася на силі Філідора. У 1755 році він впевнено здолав Легаля.
У 1770-му, в одному з лондонських кафе, створили шаховий клуб. Він досить серйозно стояв на ногах, адже 100 його членів щороку здавали по три гінеї. На ці кошти запрошували майстрів, влаштовували матчі і турніри. Проте англійцям бракувало зірки, на яку б ішла публіка. Саме тому вони згадали про Філідора, тріумфальне турне якого Альбіоном й досі було в усіх на вустах. Маестро запросили на кількатижневі гастролі. Андре одразу погодився. Оскільки таким чином вбивав двох зайців. Він не лише суттєво підтягнув власні фінанси, які у нього, як правило, співали романси, а й перевидав свій "Аналіз". Хоча трактат Філідора й не користувався такою популярністю як його перша версія, проте серед підписників, які погодилися придбати книгу француза, не бракувало знакових імен. Так, на "Аналіз" підписалися Вольтер, Дідро та майбутній король Людовік XVIII.
У 1773 році в самому центрі Лондона відкрився ще один шаховий клуб. Це був типовий англійський заклад для своїх. Серед його членів багато знакових постатей. Часто за шаховими партіями схрещували клинки Джордж Спенсер, герцог Мальборо, Чарльз Фокс, лідер вігів та відомий історик Едуард Ґіббон. Новий клуб поставив собі за мету не просто підписати на кілька тижнів "чемпіона світу", а й запропонував йому повноцінний контракт, згідно з яким Андре протягом чотирьох місяців мав мешкати в Лондоні, грати там партії, давати сеанси та ділитися з британськими аматорами таємницями давньої гри. Також Андре не заборонялося підробляти на стороні. Адже Філідор, як завжди, був голий і босий. Гонорарів маестро не вистачало, щоб прогодувати чималеньку сім’ю (сім дітей!). Про це сам великий шахіст якось сумно пожартував. Коли до Філідора підійшов один із прихильників та захоплено вигукнув: "Ви перемогли шахи!", на що француз відповів: "На жаль, ні. Це шахи перемогли мене". Андре хотів заробляти на життя музикою, проте з цього нічого не виходило.
У часи Філідора авторські права композиторів не надто шанували. Як правило, власники театрів жорстко кидали митців, платячи їм як за геніальні, так і за посередні твори копійки. Деякі театри давали своїм композиторам щорічні пенсії, щоб міцніше прив’язати до себе авторів. Андре теж отримував кілька таких подачок. Але це не допомагало його кораблю покинути фінансову мілину. Та що говорити про Філідора, якщо Моцарт і Бетховен теж не жирували. А французу було далеко до цих геніїв. Така ситуація вкрай не влаштовувала Андре. В одному з листів до дружини він писав: "Це сміхотворно, що автор "Ернелінди" змушений півроку грати у шахи в Англії, щоб прогодувати свою сім’ю".
Англійська публіка масово валила на сеанси одночасної гри всліпу, які давав маестро. Француз без проблем розбирався з трьома суперниками нараз, що у ті часи видавалося просто чимось неймовірним. Філідор також не приховував захоплення своєю геніальністю та залишив такі рядки, які з висоти наших днів, коли грою всліпу нікого не здивуєш, видаються дещо наївними: "Я наводжу вам кілька своїх партій, які я провів, не дивлячись на дошку, також вказую імена своїх суперників, щоб майбутні покоління не сумнівалися у тому, що я міг грати всліпу одночасно з трьома суперниками".
Дені Дідро
До речі, філософ Дені Дідро дуже скептично ставився до сліпих подвигів співвітчизника: "Я міг би виправдати такий небезпечний експеримент, якби Андре платили за нього 500-600 гіней, а так навіщо ризикувати своїм здоров’ям та талантом. Якось я спілкувався з Легалем, то він розповідав мені, що коли спробував зіграти партію всліпу, у нього так розболілася голова, що він більше не підписувався на подібні авантюри. Якщо Андре розтринькає свій талант на подібні дурниці, невже ви вірите, що англійці простягнуть йому руку допомоги? Про маестро байдуже скажуть: "Ви тільки погляньте на цього Філідора, тепер він ніхто, на жаль, геній спустив свій талант на непотрібні дерев’яні іграшки".
Попри свої вражаючі перформанси, Андре в Лондоні аж ніяк не розкошував, про що свідчить його лист до дружини від 20 квітня 1787 року: "Кохана, я, як завжди, дотримуюся постійного посту, лише мріючи про розкішні страви. А в моєму синьому костюмі, мабуть, не захотів би дефілювати навіть жебрак. Але я змушений дотримуватися плану, згідно з яким живу на додаткові доходи, а гроші, які отримую за контрактом, надсилаю тобі". Філідор спробував заробити на третьому виданні "Аналізу", однак ця затія завершилася катастрофою. Андре продав лише 65 екземплярів книги.
У грудні 1792 року маестро вкотре вирушив на Альбіон. За однією з версій, він тікав з батьківщини від жорстокого Робесп’єра, який часто кидав на шахіста косі погляди в "Режансі" (кривавому революціонеру начебто не подобалося те, що шахіста постійно підтримували особи королівської крові). Невдовзі розпочалася війна між Францією та Британією. Через три роки нарешті запанував мир, але поверненню Андре на батьківщину заважала одна перешкода. Нова французька влада включила шахіста у список емігрантів, а таким "зрадникам" заборонялося повертатися додому. Зрештою сім’ї Філідора вдалося добитися виключення його прізвища з чорного списку.
Отримавши цю радісну звістку, Андре почав пакувати валізу. Про це можна довідатися з листа шахіста до дружини, датованого 12 травня 1795 року: "Я з нетерпінням чекаю мій паспорт, щоб прилетіти у твої обійми та розцілувати усіх наших дорогих дітей. Я вірю, що отримаю документ протягом 6-7 тижнів і сподіваюся, що мені вистачить сил перетнути протоку від Дувру до Кале". На жаль, маестро помилився. Бюрократи продовжували тягнути ґуму, тож розчарований Андре, не в змозі більше терпіти розлуку з коханими, полетів у шаховий рай 31 серпня 1795 року. Кілька лондонських газет відгукнулися на смерть чемпіона таким некрологом. "Вчора геніальний шаховий гравець, містер Філідор, зробив свій останній хід та переселився у кращий світ".
Третього вересня француза поховали на кладовищі церкви Сент-Джеймс позаду каплички. За труною йшла досить велика процесія. Проте, як тільки люди віддали останню шану маестро, всі одразу розбіглися по своїх справах. Не потурбувавшись ні про надгробок, ні про хрест. Йшли роки, безіменний пагорб заріс бур’янами та загубився серед інших закинутих могил. Видатний шахіст, який все життя прагнув слави Моцарта, розділив долю геніального австрійця.
Інше чтиво Спорт 24
"Навіщо, в біса, я це роблю?": як онук січового стрільця став легендою НХЛ
Кривавий спорт і його бог Манолете: історія життя, кохання та смерті найвідомішого матадора Іспанії
