"Якось прибігли сусіди і сказали, що росіяни грабують зал. Прибіг, а біля залу стояла вантажівка "Урал". Заходжу, а всередині десь семеро озброєних розбирають боксерську грушу. У мене мандраж – аж ноги підкосилися. Я питаю: "Хлопці, ви що робите? Тут же діти займалися". Вони сказали, що їм теж треба, й послали нахєр. Але потім кинули все, що тримали в руках, і пішли.
Вкрали бігову доріжку, велосипед та інше обладнання. Щоб вони чи мародери не розікрали зал повністю, часто лишався там ночувати на дивані. Серед ночі вставав на обхід із ліхтариком.
У перші півтора місяця окупації на школі біля залу висів український прапор. Вони приходять і кажуть: "Зніміть прапор". Я відповідаю: "Я його туди не вішав". А мені прикольно було, цікаво: наш прапор висить, красиво, хоч там і росіяни їздять", – цитує Володимира Кириченка Бабель.
