Познайомились майбутні закохані ще в підлітковому віці на Юнацькому фестивалі (2011 рік). Марина добре знала батька Михайла, тож все склалось саме собою. Щоправда, після цього пам’ятного дня вони тривалий час не перетинались. Доля з’єднала спортсменів аж через п’ять років – на Олімпіаді в Ріо. Там і зародилось їхнє міцне спілкування, яке згодом переросло у стосунки.
До пропозиції руки та серця пройшло не багато, не мало – один рік. Михайло освідчився на самісінький Новий, 2018 рік, у Буковелі, куди вони всією родиною поїхали відпочивати. Коли годинник пробив опівніч пара поринула у світ романтики. На вулиці Марину вже чекало серце, викладене зі свічок, а весь готельний комплекс затамував подих в очікуванні створення нової сім’ї.
"Я дуже сильно цього хотіла і чекала! Був страх засмутитися, якщо щось виявиться не так, як я собі це уявляла. Проте, дякувати Богу, чоловік організував цей момент на найвищому рівні!" – зізнається спортсменка. На Михайла цієї ночі чекала ще одна перемога – омріяна відповідь з уст своєї принцеси.
Того ж року вони відсвяткували своє весілля у біло-фіолетових барвах. Дійство відбувалось у рідному місті легкоатлетки – Хмельницькому. Після шлюбу вони залишились там жити, адже вирішили, що тут кращі умови для розвитку спортивної кар’єри, ніж у Рівному (рідному місті Романчука). Якось Марина сказала, що близькість до її батьків теж мала значення. Вони жили за кордоном і вона дуже наполягала, аби ті повернулись: "Мене дуже часто запитують, чи не хочемо ми жити окремо від батьків. У мене таким людям відповідь одна: ви все життя прожили з батьками, ви знаєте, як це, а я — ні. Мені бракує батьківської любові та турботи".
Тож, вже одружені, наші атлети продовжили свій шлях у спорті. Коли ти хвилюєшся не тільки за себе, а й за кохану людину. Коли розлука триває тижнями. Коли ви один для одного – найкраща мотивація. А коли стикаєтесь із труднощами, ніколи не залишаєтесь з ними наодинці.
Михайло жартує, що між ними є навіть якась здорова конкуренція: "У кого яка кількість медалей, кому треба повісити на стіну ще одну…".
Але навіть попри суворі умови, які їм створює спорт, у цій сім’ї завжди знаходиться час для романтики. "Михайло частенько казав, що дуже зайнятий роботою, а в цей час сюрпризом їхав до мене додому. А одного разу перед поїздкою на Олімпіаду він влаштував мені побачення на даху з видом на Дніпро! Щодо мене – я чимало разів зустрічала чоловіка зі змагань із кУльками та плакатами", – пригадує Марина.
Вже кілька років подружжя має незмінні ритуали: святкування католицького Різдва (на одному з перших таких святкувань Михайло познайомився з батьками коханої), за можливості під Новий рік вибратися на гірськолижний відпочинок, хоча б на пару днів. А наприкінці літнього сезону – на вікенд, кудись ближче до води.
Поповнення у родині планували вже давно, але тоді COVID-19 вніс свої корективи. У майбутньому точно збираються віддати своє дитя на заняття спортом. Але чи йти слідами батьків і займатись цим професійно – вирішуватиме лише малеча.
…Повномасштабне вторгнення русні і нова розлука. Для подружжя Романчуків це не стало таким сильним ударом, як для більшості українських пар, адже вони могли подовгу не бачитись і в довоєнний період. Практично одразу з’явилась можливість виїхати за кордон і продовжити тренування, щоб мати змогу гідно представити Батьківщину на спортивній арені. Марина полетіла у Португалію, а Михайло – у Німеччину. Через перевантажені графіки розлука тривала дуже довго, тому іноді доводилось хапатися за мінімальну можливість, аби зустрітись хоч на день.
Пара ніколи не планувала і не планує жити на чужині. Кажуть, що мріють працювати лише для розвитку України. І обіцяють: найближче десятиліття точно буде пов’язане з рідною країною.
Інші love stories від Спорт 24
Усик та його історія кохання: троянда для принцеси, любовні вірші, екстремальне весілля
Найкрасивіша жінка у житті Дональда Трампа і чемпіон світу – ідеальна пара, яка не може не дратувати
