Снайпер "Валі": легендарний канадець знищував ІДІЛ, а зараз воює за волю України

Він міг би здобувати золоті медалі Олімпіади у кульовій чи стендовій стрільбі. Натомість встановлює дещо інші рекорди, а його мішені живі рівно до того моменту, поки не натисне на гачок. Він – снайпер 22-го Королівського полку Канади із творчим псевдонімом "Валі". Справжнє ім’я-прізвище, звісно, суворо засекречене. Надто багато поганих хлопців відправив на той світ цей усміхнений канадець.

За його спиною – дванадцять років служби у гарячих точках планети. Ірак, Сирія, Афганістан. Він був грозою для ІДІЛ. У цивільному житті "Валі" займається програмуванням, пише коди. Та й взагалі добре пише – з-під його пера вийшли кілька гостросюжетних книжок, які базуються на особистому фронтовому досвіді. Одружений, вдома його чекає маленький син.

"Валі" прибув в Україну через кілька днів після початку повномасштабного наступу російських окупантів. Він відгукнувся на пропозицію свого військового товариша, а також на голос совісті: "Я просто не можу стежити за цим, склавши руки". Новина про те, що легендарний снайпер вписався за скривджених, миттєво підняла бойовий дух українців, натомість пердаки пропагандонів гучно здетонували.

"Наразі я з трьома квебекцями і кількома британцями, – доповідав "Валі" про перші години свого перебування в Україні. – Британці настільки кумедні, що після перетину кордону одразу вдягнули весь бойовий обладунок. Відчуття, наче ми готуємось до висадки в Нормандії".

Спершу легіонер взяв участь в обороні Києва. Швидко пройнявся повагою до України, потоваришував із нашими бійцями, оцінив їхню мужність. "В Україні неймовірні солдати. Одна з квартир палала у вогні. Я піднявся вище. Почувався, наче їжа, яка готується на вогні. Настільки було спекотно. А український снайпер залишався там, працював. Вогонь, все задимлене, а він там. І це тільки одна маленька історія про хоробрість українських воїнів", – зазначив він.

"А взагалі я люблю цей ваш суп (борщ, – Спорт 24). Це найкращий суп у світі. Я знаю кілька слів українською – "доброго ранку", "спасибі", "право", "ліво", "сюди", "туди", "Слава Україні", але мені складно вимовляти", – зізнався "Валі".

Та не завжди була можливість насолоджуватися шедеврами нашої кулінарії. Коли розпочалася серйозна робота по живих мішенях, канадець проводив в екстремальних умовах по кілька днів. І тоді у нагоді ставали ворожі сухпайки. "Валі" навіть провів невелику дегустацію. "Спасибі голодуючим російським солдатам, які пожертвували собою, щоб я міг поїсти, – іронізував у дописі на Facebook. – Сподіваюся, що зможу спробувати ще кілька таких пайків. І дякую, що залишили патрони та гранати після відступу. Дехто з моїх товаришів тепер озброєний навіть краще, ніж до вашого прибуття".

За легендою, продуктивність "Валі" – 40 ворогів на добу. Він до цієї цифри ставиться філософськи: "Якщо буде можливість вбити 100 росіян – вб’ю 100. А якщо тільки одного – то одного. Завдання снайпера – стріляти в ціль, а не побити новий рекорд". Робоча відстань – дві милі (близько 3,2 кілометрів). Щоб дістати ворожу мішень на більшій дистанції (три милі), за словами "Валі", потрібен збіг кількох факторів – якісна зброя, належні погодні умови, вигідна позиція і трішки фарту. Варто розуміти, що снайпер не тільки ліквідовує супротивника прямим пострілом. Також він має можливість виконувати функції розвідки і, наприклад, передавати координати ворога для роботи артилерії.

"…Відстежуємо рух між кількома будівлями. Людина тактично просувається вперед, намагаючись не привертати уваги. Я щойно помітив. Цей чоловік щось тягне. Я заряджаю патрон.

Бути елітним снайпером – наче працювати психологом. Ми маємо розуміти наше довкілля, нашу землю, нашу здобич. Я пересуваю свою зброю навколо зруйнованих будівель. Із кількох досі йде дим після обстрілів російської артилерії. Я знову рухаю свою гвинтівку, бачу маленький комин маленького будинку. Хтось намагається зігрітися там!

Хтось знову на ходу. Це той самий чоловік, якого я бачив раніше. Готуюсь до пострілу. Чоловік перевозить дрова! Це не росіянин, це українець! Ця людина живе в завалах будинків між нами та ворогом! Його не повинно там бути, я мав повне право вистрелити, я був близьким до того, щоб прибрати його одним натисканням пальця. А потім хвалитися, що вбив ще одного ворога. Але насправді я б убив невинного мешканця. Перебуваю тут не для того, щоб вбивати, а для того, щоб захистити".

Проникливо, правда? Це – лише частина одного з дописів "Валі" у Facebook. Тут він веде своєрідний щоденник. Відверто і розлого – наче Ремарк наших днів. Ймовірно, спогади про Україну згодом ляжуть в основу його наступної книги.

"Офіційно майже 2 місяці в Україні, – ось ще один допис канадця. – У мене і моїх побратимів таке відчуття, що минуло цілих півроку. Ми тут наче в іншому вимірі. Події двотижневої давності вже десь далеко в нашій пам’яті.

Люди навіть не здогадуються, який рівень стресу на передовій. Навіть коли немає безпосереднього ризику, сам факт наближення до невідомої та смертельної небезпеки створює величезний психологічний тиск. Смерть може підкосити в будь-який момент".

При цьому наш снайпер не втрачає безцінного почуття гумору навіть у найкритичніші моменти. Наприкінці березня повідомив: "Винагорода за мою голову – один мільйон. ІДІЛ пропонувала 100 тисяч, якщо не помиляюсь. Інфляція! Сподіваюсь, що гонорар хоча б не в рублях".

"Валі" пройшов Ірпінь, Бучу. Бачив увесь апокаліптичний горор, який залишили після себе рашисти. Першу декаду квітня підсумував такими словами: "Битва під Києвом виграна. Це найбільша поразка Росії за десятиліття". І він рушив далі за фронтом – на схід. Нова територія, нові ландшафти, нові нюанси бойових дій.

"Ось фото українського артилерійського снаряду, що вибухає перед російським солдатом, який загинув, згідно з даними. Ця картинка добре ілюструє вплив ракет на сучасному полі бою. Ви можете побачити, як виглядає стіна від вибуху. Кожна блискітка – це шматок металу, гострий як ніж. Ці іскри ріжуть плоть, органи та кістки. Пару днів тому ці уламки пролітали повз мене, як червоні лазери. А через кілька хвилин я зрозумів, що моїх товаришів щойно вбили… Сучасне поле бою – це місце, де маленькі люди посеред цієї металевої бурі найчастіше просто намагаються вижити".

Але "Валі" не зупиняється. Цими днями його бачили у Дніпрі. Загартований спекою Близького Сходу та неприступними піками Афганістану, він продовжує свій шлях до спільної перемоги добра над злом.

P.S. Другого травня від нашого героя з’явилося важливе повідомлення: "Моя сторінка у Facebook може невдовзі зникнути. Facebook стверджує, що я "пропагую війну", і це порушує "правила спільноти". Ось чому зникли кілька моїх дописів. Саме тому багато хто з вас не побачить і цей пост (Facebook попередив мене, що мої пости тепер будуть менш "видимі"). Тож якщо я раптом зникну з Fb, знайте, у мене є альтернативний сайт. Там ви знайдете контент, перекладений кількома мовами – www.livreswali.com і www.torcheepee.com".

Інші тексти Спорт 24

"Ця війна нагадує фільми про Другу світову": вікінг, який б’ється за Україну

Шухевич і спорт: грав у футбол, бив рекорди, веслував на човні з Галичини аж до моря

Спорт – НЕ поза війною: українські спортсмени зі зброєю в руках протистоять путінській орді