"Шкода, що Тихонов не перебував на крейсері "Москва": легенда нашого хокею про Гераскевича, щупальця РФ та Олімпіаду
Гостре інтерв’ю "Спорт 24" з екс-хокеїстом Василем Бобровниковим, форвардом збірної України 90-2000-х.
У середу, 11 лютого, на Олімпіаді 2026 стартували чоловічі хокейні команди. Але всі спортивні перипетії відійшли на другий план. Світ спостерігав, чим завершиться боротьба скелетоніста Владислава Гераскевича за право вшанувати вбитих Росією українських спортсменів. МОК вдався до ганебних заборон, якихось напівкомпромісів, але, зіштовхнувшись із твердою позицією нашого прапороносця, цинічно наклав на нього дискваліфікацію.
Гераскевича дискваліфікували перед першим заїздом на Олімпіаді 2026 після скандалу з МОКВасиль Бобровников не з чуток знає про олімпійську кухню. У 2002-му форвард разом із хокейною збірною України виступив на Іграх у Солт-Лейк-Сіті.
"Набрати двадцять виконавців гри "на роялі" – недостатньо"
– Василю Валентиновичу, нарешті стартує чоловічий хокей – одне з головних видовищ зимової Олімпіади. За кого традиційно вболіваєте або кому симпатизуєте?
– Знаєте, не можу сказати, що мої симпатії 100-відсотково на боці якоїсь країни. Я завжди вболівав тільки проти однієї команди.
– Здогадуюсь, проти якої…
– Так, правильно (мається на увазі Росія, – Спорт 24). Симпатизує мені збірна Латвії, бо вона щороку бореться, десь вище підіймається, десь опускається. Тим паче, у Латвії в мене багато знайомих хлопців і друзів, з якими колись грав. Загалом я – "за гарний хокей". Залежно від обставин, мені подобаються і шведи, і фіни, і канадці. Америка, звісно, також.
– Головний фаворит цієї Олімпіади, за традицією, – Канада?
– Якщо брати до уваги склади команд, то справді Канада виглядає, мабуть, найбільш потужно. Але потрібно враховувати й інші фактори. Набрати двадцять виконавців гри "на роялі" – недостатньо. Треба цей рояль комусь носити. Важливу роль виконують бригади. Хто у канадців гратиме в меншості, як гратиме – невідомо. Тим паче, американці, шведи і фіни – теж не хлопчики для биття. На перше місце вийде не склад, а фізичний стан гравців, як тренери зуміють поєднати їх і розбити по ланках, побудувати командну стратегію, налаштувати правильний настрій.
– Сідні Кросбі – головна зірка турніру. Кого ще ви для себе виділяєте, за ким буде цікаво спостерігати?
– Безумовно – Коннор Мак-Девід. Такі хокеїсти, як він, це рідкість. Також серед форвардів подобається у канадців Натан Маккіннон – людина добре робить свою справу. Гравців, які заслуговують на хокейну повагу та інтерес до них, вистачає. Хокей зараз дуже змінився. Те, що роблять гравці на льоду, виглядає космічним явищем. Тим паче, є інтернет, є можливість дивитися матчі з-за Океану. Це не ті часи, коли ти приїжджав на чемпіонат світу і вперше бачив хокеїстів, яких знав лише за прізвищами.
– Мене добряче здивував той факт, що збірна США востаннє брала олімпійське золото у далекому 1980-му. Чому в них така затяжна криза поколінь?
– На мою думку, це не криза поколінь. Час від часу у них гарні покоління хлопців. Не вистачає іншого. Якщо порівнювати американців і канадців, то канадці – більш злі і мотивовані. Якщо взяти американців і фінів – фіни більш дисципліновані. Щоб виграти Олімпіаду у хокеї, потрібно в кожному компоненті бути на 100 відсотків зосередженим і викластись на повну.
Василь Бобровников / Фото з відкритих джерел
– Те, що немає збірних Росії і Білорусі, робить повітря над льодовими аренами чистішим?
– Звісно! Але не хочеться заглиблюватись у це.
– Хто зі збірних, які не належать до ешелону головних фаворитів, спроможний вистрелити на цих Іграх?
– Якщо на чемпіонаті світу у команд можуть бути якісь експерименти, зміна поколінь, що призводить до сенсацій, то на Олімпіаді цей момент зводиться до мінімуму. Зрештою, якщо чехи потраплять у фінал, я не зможу назвати це сенсацією. Ця збірна теж досить потужна. Скоріш за все, перші чотири місця розіграють Канада, США, Швеція і Фінляндія чи Чехія (розмова відбулася до поразки фінів від Словаччини, – Спорт 24).
"З Гашеком я бачився на "Крижинці"
– Трохи відійдемо від хокею. Останніми днями найгарячіша тема – лицемірство і подвійні стандарти у виконанні МОК. Що ви думаєте про ситуацію із Владиславом Гераскевичем?
– Моя думка така: кац*пські щупальця проникли не тільки в окремі федерації. Не знаю, хто там президент федерації скелетону, але думаю, що без кац*пів ніяк не обійшлося. Плюс, скоріш за все, президент МОКу теж щось десь мав. Дай Боже, закінчимо з р*снею тут, на фронті, то потім ще світ доведеться, як цей вусатий х*р сказав, "перетрахувати".
– Погоджуєтеся з думкою, що Гераскевич уже став чемпіоном? Адже резонанс – величезний, і меседж, який він хотів донести, вже потрапив за адресами.
– Так, повністю погоджуюся.
– Бачив коментар такого собі біатлоніста Тихонова, який, начебто, навіть олімпійським чемпіоном колись був. Він ляпнув, що такі, як Гераскевич і фігурист Кирило Марсак, цитую, "підлягають повному винищенню". Що б ви йому відповіли, користуючись нагодою?
– Дуже шкода, що він не перебував на крейсері "Москва". Хай іде туди, куди кац*пський корабель відправився. Це людина системи. Він – "армієць". Якщо б не ляпнув цього, то на його місце знайдеться хтось інший. Я не знаю, яка в нього посада, але принаймні колись був президентом біатлону кац*пщини. Давно не цікавлюся їхнім спортом.
– На щастя, на противагу таким "тихоновим" нас активно підтримує, наприклад, Домінік Гашек – світова зірка. Ви знайомі? Можливо, колись перетиналися на льоду?
– З чехами ми перетинались, але, мабуть, без Гашека. Із Домініком я бачився у Києві на "Крижинці". Міг би через свого товариша Олексія Житника ближче із ним познайомитись, але не став забирати час у дітей (Усміхається). Зірковий гість був нарозхват. Повага йому велика за те, що підтримує нас із перших днів.
"Якби у першому періоді вистояли, то далі розбігалися б. А так – 0:6"
– Олімпіада-2002 поки що єдина у доробку хокейної збірної України. Ви разом із національною командою виступали у Солт-Лейк-Сіті. Який ваш улюблений спогад про ту віху?
– Я б відокремив спогади на хокейні та нехокейні. У груповому етапі ми виступили нормально. Програли тільки білорусам 0:1, а цю єдину шайбу пропустили втрьох. Натомість виграли у Швейцарії 5:2 та Франції 4:2. Потім, звичайно, було таке...
Тим, хто є учасником кількох Олімпіад, вони "приїдаються". Для мене ж це було справжнє свято. У ті часи ще існували проблеми з матеріальним забезпеченням, цивілізаційними благами. А тут – олімпійське селище з безкоштовним макдональдсом, ігровими автоматами і так далі. Я навіть відпросився на кілька днів. Основна частина команди полетіла, а я мав квиток з відкритою датою, тож поїздив по змаганнях, роздивився Солт-Лейк-Сіті. Емоції переповнювали.
– Підтримка української діаспори відчувалася?
– Безумовно. Приїжджали і на матчі збірної України, і просто так. Діаспора, як завжди, свій вагомий внесок зробила.
– З білорусами, наскільки розумію, ще були дружні стосунки в той час?
– Так. Розумієте, переважна більшість нашої команди, як і білоруської, була народжена в радянщині, варилася у своєму соку. Тож ми між собою зналися, ворожнечі не відчувалося. При цьому в мене завжди набагато більше було друзів серед латвійців. Вони мені ближчі.
– Після лютого 2022-го ті ваші білоруси залягли на дно? Не телефонували вам? Не писали?
– Ні. Лише одна людина – він на період вторгнення працював у Польщі тренером – висловилась публічно проти війни і білоруської участі в ній. А всі інші заткнули пельку і сидять тихо.
– У стартовому раунді плей-офф Олімпіади ви поступилися Латвії з рахунком 2:9. Усе стало зрозуміло вже після першого періоду?
– Начебто так. Команда повинна готуватися до гри за сталим алгоритмом: тренування, відпочинок, налаштування. А у нас була, як тоді казали, "отоварка" у магазинах. Не знаю, хто став ініціатором, мабуть – наші головні топи. Скоріш за все, ми виявилися морально неготовими до того матчу. Можливо, якби у першому періоді вистояли, то далі розбігалися б. А так – 0:6.
– Ви залишаєтеся рекордсменом за кількістю матчів у збірній України – 182. Дебют у синьо-жовтій формі не забули?
– Це був турнір "Лєнінградської правди", у якому взяла участь збірна України. Тільки я не впевнений, що той матч мав статус офіційного. А офіційні ми грали за право виходу в дивізіон С чемпіонату світу. Відбувалося це у Мінську. Перший матч провели із казахами. То був 1992 рік.
Бобровников (праворуч) після матчу збірної України / Фото з відкритих джерел
– А прощальний матч за збірну пам’ятаєте?
– Це було у Москві, десь 2007 рік. Ми програли у спробах залишитися в елітному дивізіоні. Мали тоді серйозну проблему з воротарями. Той турнір – найгірший за весь час моїх виступів на найвищому рівні. Навіть не хочу згадувати.
– Зважаючи на теперішній стан українського хокею, які у нас шанси поїхати на наступні Олімпійські ігри? Вони низькі, "робочі" чи високі?
– Я думаю, що робочі. Чимало нашої молоді грає за кордоном на досить непоганому рівні. Якщо хлопці будуть прогресувати, якщо тренерський штаб правильно обере склад для досягнення результату, то чому б ні? Ми не настільки зараз поступаємося збірним другого ешелону, які беруть участь у чемпіонаті світу в дивізіоні А. Тож можливість – є.
"Щось роблять, але це не підходить для країни, яка воює"
– Після повномасштабного вторгнення ви працювали водієм швидкої допомоги. З того часу щось змінилося?
– Нас потім прикомандирували до окремого зенітно-ракетного підрозділу. Наше завдання полягало у доставці розвідданих. Стояли між Часовим Яром і Костянтинівкою. Тоді ніяких ВЛК не проходили, але після повернення нас відправили на обстеження. Мене комісували – є питання щодо здоров’я після операції. Зараз допомагаю хлопцям машинами. Волонтерю.
– Якщо не помиляюся, ви мешкаєте під Києвом. Наскільки складно вам в умовах блекауту, морозів і постійних обстрілів?
– У мене з цим ситуація трохи краща. Є опалення, яке не залежить від електрики. Плюс – ще у 2023-му сусід дав мені пораду. Ми купили дві акумуляторні батареї і інвертор. Якщо без фанатизму – для забезпечення водою, світлом – цього вистачає.
– Чи багато ваших друзів і знайомих хокеїстів продовжують зупиняти ворога на фронті?
– Можливо, там багато хокеїстів, які не входили до кола моїх знайомств. Такі точно є. А от ті хлопці, яких я знаю, уже комісовані, або, на жаль, полягли.
– У 2022-му, на хвилі народного піднесення і праведного гніву до агресора, ви сказали в інтерв’ю для Спорт 24: "У нас зараз зразкова країна". Минуло чотири роки. Якою ви бачите ситуацію тепер?
– Зараз, звісно, я бачу її з гіршого боку. Було багато історій, які у моїй голові просто не вкладаються. Пригадую випадок, коли два хокеїсти поїхали зі збірною і не повернулися. Мені зателефонував журналіст і запитує: "Ну що? Ви ж їх засуджуєте?" А паралельно тривав скандал із прокурорами. "Як я їх можу засуджувати, якщо це дві прості людини? Вони залишились зі своїми сім’ями. Так – як чоловік і громадянин – я повинен це зробити. Але натомість я хотів би засудити ось цих покидьків (прокурорів, – Спорт 24)".
Це довга розмова. Наразі Україна тримається на армії і народі. А те, що робиться "вгорі"… Не більше 50 відсотків того, що дійсно потрібно робити. Щось роблять, але це не підходить для країни, яка воює.
Більше інтерв'ю від автора