У 90-ті, коли спортивна Україна прокладала собі шлях незалежності після розвалу СРСР, однією із зірок, які освітлювали цю дорогу, була художня гімнастка Олена Вітриченко. Дитина своєї епохи, вона була готова терпіти будь-які труднощі і ніколи не скаржилася на суворі методи тренування.

"Коли я тренувалася, для мене це було наче казка. Мені було цікаво. Завжди бувають моменти, коли тебе насварять, і це нормально. Але це відбувається не щодня. Якщо ти займаєшся чимось, то маєш робити у задоволення", – згадувала пізніше спортсменка. Її спортивною наставницею, до речі, була мама. У минулому теж гімнастка – Ніна Вітриченко.


Олена з мамою / Фото зі соцмереж

На чемпіонаті світу-1993 в Аліканте Вітриченко завоювала дві бронзові медалі та одну срібну. А через рік на світовій першості у Парижі стала вже найкращою у вправах з м'ячем. У часи, коли багато українців ще не могли себе самоідентифікувати після розпаду імперії зла, гімнастка пишалася, що на її честь лунає саме "Ще не вмерла Україна".

У свох спогадах для Segodnya Вітриченко запевняла: "Я пишалася, що наша країна стала незалежною державою. Мій батько завжди був за Україну, і його гордість за неї передалася мені. Було приємно, особливо, коли ми перемагали, що Україна найкраща".

На Оліміпаді-1996 головна боротьба точилася між двома українками – Вітриченко і Серебрянською та росіянкою Батиршиною. У підсумку Олені дали лише бронзу.

Наступного року одеситка просто феєрила на ЧС у Берліні: чотири золота, зокрема, в абсолютній першості. А на світовій першості в Осаці в передолімпійський сезон Олена записала у свій актив ще два золота і одну бронзу.

До слова, у передолімпійському сезоні Вітриченко мала номер під пісню "Ти ж мене підманула". "Я хотіла, щоб було видно, що ми представляємо Україну. І ми звернулися до Володимира Бистрякова, щоб він обробив для нас цю музику та написав її спеціально для моєї вправи. Мені дуже подобалося його виконувати", – казала згодом Олена в інтерв'ю для видання Україна молода.

Було очевидно, що Вітриченко стане головною конкуренткою Кабаєвій на прийдешній Олімпіаді-2000. Але для цього ще треба було здобути ліцензію. І ось на чемпіонаті світу в іспанській Сарагосі, який був відбірковим на Ігри, трапилося нечуване. Вітриченко посіла лише 19-те місце у кваліфікації багатоборства. Але суддям це з рук не зійшло. Несправедливість була настільки очевидною і цинічною, що іспанські глядачі оточили суддів. Довелося навіть викликати поліцію.

"Іспанські вболівальники вразили тоді мене своєю простотою і сильним характером, адже саме вони домоглися перегляду несправедливих суддівських рішень. Згодом мама прийняла запрошення працювати тренером у Мадриді, відтак я часто бувала в Іспанії, ця країна приваблювала мене м’яким кліматом і людською щиросердністю", – через кілька років розповідала Олена.

Глядацький бунт у Сарагосі призвів до безпрецедентних наслідків. Результати змагань переглянули і на основі відеозаписів встановили, що шестеро суддів навмисне занизили оцінки Олені Вітриченко. Зокрема Ірина Дерюгіна з України, Наталія Степанова з Білорусі та Наталія Ладзинська з росії. Усіх цих арбітринь дискваліфікували на рік.

Ба більше, тодішній президент МОК Хуан Антоніо Самаранч заявив, що взагалі виключить художню гімнастику з олімпійських видів спорту, якщо схожа ситуація повториться.

Вітриченко таки виступила на Оліміпаді-2000 в Сіднеї, але здобути нагороду їй не дали. Олена стала лише четвертою. А на п'єдестал (перше і третє місця) піднялися зразу дві представниці боліт – Борсукова і Кабаєва. Подейкували, що тут своїх рук доклала тренерка збірної росії Ірина Віннер.

Невдовзі Вітриченко оголосила, що завершує кар'єру. "Мене дуже довго виганяли з художньої гімнастики, і я вже звикла до думки, що рано чи пізно цей момент настане. Тому він не виявися для мене несподіваним і важким", – казала зірка.

Фото Imago

Далі Олена почала розбудовувати тренерську кар'єру. Відкрила свою школу художньої гімнастики. Вибір впав на Іспанію. "Думаю, що всі це розуміють: у нас є одна школа – Школа Дерюгіних. І не дуже легко там існувати. Я не бачила свого майбутнього у тренерській кар'єрі в Україні. Наша сім'я вирішила поїхати. І я не шкодую про це", – пояснювала Вітриченко.

Щоб влитися у тамтешнє середовище, дисципліновані спортом мама і донька Вітриченки постановили собі: кожного дня вивчати 40 нових слів.

Ті, хто бачив, як вона працює з дітьми, зазначали: методи дуже відрізняються від старої української школи, яка міцно трималася за радянські методички.

"Я вважаю, якщо ти агресивно ставишся до дітей, вони не сприйматимуть тебе і не розумітимуть, що ти хочеш їм пояснити. У більш спокійній обстановці, у позитивному настрої вони прогресують набагато швидше та навчаються краще", – каже багаторазова чемпіонка світу.

Фото Imago

Після завершення спортивної кар'єри "художниця" вийшла заміж. З майбутнім чоловіком Олексієм Боровиковим, на той час президентом київського футбольного Арсенала, їх познайомили композитор Євген Рибчинський і журналістка Ольга Бура. Спершу Вітриченко була не в захваті, бо не любила таких навмисних сватань. Але згодом Олексію вдалося розтопити серце зірки. Доволі швидко Боровиков вирішив освідчитися. Зустрівши Олену після однієї з міжнародних поїздок у Борисполі, подарував букет троянд і обручку.

У 2001-му пара побралася у Хельсінкі в соборі, зведеному у 1868 році. Потім було помпезне і пафосне гуляння. "Коли ми зайшли до замку, де мала відбутися вечеря, я від захоплення ахнула. Позолочені дзеркала, офіціанти, одягнені у старовинні лівреї, срібний посуд XVIII століття...", – розповідала Олена.

Фото зі соцмереж

Подружжя почало будувати нове в Іспанії. У пари народилися сини Давид і Цезар та донька Аврора. Екс-гімнастка згадувала, як лячно було їй перед народженням первістка у Барселоні. Здавалось би, спорт загартував до різних випробувань. Але до таких не підготував. Неабияк допомогла легка вдача чоловіка. "Олексій має легкий характер. Коли виникає складна ситуація, він не робить трагедії, навпаки – починає жартувати. І напругу як рукою знімає. Коли народжувала Давида, ми разом з Олексієм дивилися в палаті "Сімейку Адамсів". Мені про пологи думати треба, а я не можу втриматися від сміху".

У 2010-му не стало матері Олени – Ніни Вітриченко. Жінка програла боротьбу з онкологією. До останніх днів тренувала дітей у школі Vitry. Після цієї втрати Олена з чоловіком і дітьми переїхали у США, в Іллінойс. Там багаторазова чемпіонка світу знову відкрила свою дитячу школу.

До речі, торік чоловік Вітриченко став почесним президентом футбольного клубу Львів. "Брав активну участь у відродженні ФК Арсенал (Київ). Має досвід співпраці з національними федераціями футболу, організації роботи та управління клубами з Бразилії, Чехії, Словаччини, Швейцарії. У 2008 році висувався футбольним клубом Карпати на посаду президента Прем`єр-ліги України. Працював у керівному складі НК Верес", – йшлося у повідомленні на офіційному сайті Львова.

Останнім часом Вітриченко максимально непублічна. Судячи з її сторінки у Facebook, більшість часу присвячує тренуванням юного покоління. До слова, донька Аврора продовжила сімейну справу у гімнастиці. А ще сторінка Олени – це суцільна ностальгія та літопис золотих часів її спортивної кар'єри.