"Кожен спортсмен з України, який готувався на цей чемпіонат світу, моніторив у своїй вазі заявку. І от зайшла, перевірила, чи є хтось із країни-агресора у моїй вазі, то виявилося, що є спортсменка. І все. Розчарування таке, що не можу передати словами. Сльози, відразу істерика, образа якась. Погано відреагувала. Дуже негативно.
Було важко відібратися на чемпіонат світу, бо лише зараз почала гарно боротися, відчувати себе на татамі. Повірила, що я щось можу. Такий поштовх був: виграла Кубок Європи, завдяки цьому відібралася на ЧС. Була максимально налаштованою на результат. Після збору в Німбурзі зазнала травми. Попри те, що це болюче ушкодження – болить і досі – тренувалася, викладалася на максимум, дуже готувалася. Так хотіла поїхати, як ніколи в житті.
Я з Чернігівської області. Живу і тренуюся в Чернігові. Страшні події нас також зачепили. Думаю, що всі в Україні знають, куди і що прилітало в місто. Перші три місяці взагалі не було тренувань. Не до тренувань було. А потім вже, як і всі, почали відновлюватися, тренуватися, набирати форму. Дякувати богу, все добре йшло. Хоч ситуація в країні складна, намагалися триматися позитиву і тренуватися. Це наша основна задача. Звичайно, хочу олімпійську медаль. Хочеться, звісно, золоту, але медаль будь-якого рангу дуже важлива і цінна для кожного спортсмена", – сказала Гребеножко в інтерв'ю Суспільному.
