Людмила Лузан встановила світове досягнення. Завоювавши чотири золоті медалі на чемпіонаті світу з веслування на байдарках і каное у Мілані, вона стала першою спортсменкою в історії, яка здобула таку кількість найвищих нагород на одній планетарній першості. Людмила перемогла в усіх заїздах, в яких брала участь: у каное-одиночці на 200 м та 500 м, а також у каное-двійці з Іриною Федорів на таких же дистанціях.
Загалом Лузан має вісім золотих медалей чемпіонатів світу, дві срібні й одну бронзову. Також два "срібла" і "бронзу" каноїстка виборола на Олімпіадах у Токіо і Парижі. Тому мета на наступні Ігри, 2028 року в Лос-Анджелесі, перекувати благородні метали на більш цінне "золото".
Представляючи найкращу спортсменку серпня на нагородженні, голова НОК України Вадим Гутцайт пожартував, що під час вибору лауреата комісія ламала голову серед багатьох гідних відзнаки й у підсумку на користь Людмили схилив шальки терезів один голос. Насправді ж вибір був однозначним, а якщо хтось і повторить подібне досягнення найближчим часом, то це буде сама Лузан.
Спорт 24 поговорив із видатною каноїсткою, дізнався про її шлях до перемог, найближчі та перспективні плани і трохи навіть про особисте життя.
– Пані Людмило, на чемпіонаті Європи в чеському Рачіце ви здобули одну золоту й три срібні медалі. А в серпні, на чемпіонаті світу в Мілані, виграли всі чотири дистанції. Що трапилося за ці два місяці?
– У червні я також була готова непогано. Але з тренером, Миколою Маципурою, реалізовували план підготовки на чемпіонат світу. До чемпіонату Європи я не підходила в оптимальній формі, а пік готовності мав припасти якраз на кінець серпня. Й треба ж такому статися, що в День українського прапора й у День Незалежності мені вдалося перемогти в усіх перегонах. Дуже рада цьому й пишаюся.
– У світі спорту ви стали видатною веслувальницею ще кілька років тому. Сподівалися, що 2025-го станете найвидатнішою?
– Про це навіть не думала. Після важкого минулого року потрібно було себе розвантажити. До того ж Анастасія Рибачок, з якою ми вигравали олімпійські медалі, очікує на другу дитину, тож ми планували змагатися тільки в одиночках. Але під час підготовки зрозуміли, що є бажання і ресурси вдало виступити й у двійці. Як бачите, вийшло чудово. У Рачіце на Європі з Іриною Федорів здобули дві срібні медалі, а в Мілані стали найсильнішими в світі.
– Два роки тому ви перемагали на чемпіонаті світу з Валерією Теретою, зараз – з Іриною Федорів. На Олімпіадах піднімалися на п’єдестал разом з Анастасією Рибачок. З ким із дівчат вам комфортніше на дистанції?
– З усіма добре. Розумію, Анастасії зараз, мабуть, непросто, а, з іншого боку, це мотивує повернутися в спорт. Кожна дівчина, з якою я в екіпажі, по-своєму особлива. Нам комфортно, тому й досягаємо високих результатів. У нас одна мета, нам легко тренуватися й перемагати на змаганнях.
– Втім, на обкатку двійки у вас було обмаль часу.
– Звісно, коли так високо піднімаєш планку, то опускати її вже не можна. Коли побачили, яку ми розвиваємо швидкість, то прийшла віра в перемогу. А впевненість з’явилася вже після того, як прогнали дистанції на змаганнях. У мене є спостереження: коли добре їде одиночка, тоді вийде й у двійці.
Взагалі-то ми не ставили на цей сезон масштабних цілей. Вийшло так, що відновилася від важких травм, з’явилося бажання дуже добре виступити. Не очікувала на чотири золоті нагороди, але підійшли до чемпіонату світу в ідеальній формі.
– Вадим Гутцайт сказав, що в Лос-Анджелесі чекає від вас тільки перемоги.
– Медалі іншої чеканки в мене вже є, тому, звичайно, наявне прагнення стати чемпіонкою. Загадувати не будемо, але для перемоги робитимемо все можливе. Це реально, а як складеться – побачимо. Бо після Олімпіади в Парижі теперішній успіх я б назвала фантастикою. Тим більше на 200-метрівці. Але мені самій було важливо переконатися, що можу стати чемпіонкою світу на спринтерській дистанції. У ній своя специфіка, проте якщо правильно підійти до підготовки, то можна всього досягти.
– Свого часу на двох дистанціях, 200 і 500 метрів, здобувала олімпійські медалі Інна Осипенко-Радомська. Вона казала, що змагання на них кардинально відрізняються. Ви ці дисципліни поєднували на чемпіонаті Європи 2022 року.
– На чемпіонаті світу ми з тренером наважилися лише цього року. Була добре підготовлена і справді бачила за часом, що можу перемогти.
– У Парижі минулого року щось пішло не так?
– Було дуже важко. Мені дошкуляла травма спини. Стартувала й відчувала, що бракує потужності, яка потрібна на дистанції. Без неї – ніяк, розуміла, що нереально показати час, на який розраховувала. Зараз нічого не боліло, було велике бажання, підтримка людей, які в мене вірили. Мене не вважали спринтером, тому була велика жага довести, в першу чергу собі, що на 200-метрівці я також можу стати найкращою. Мало хто знає, але це моя улюблена дистанція. На ній я відчуваю справжнє задоволення, хороші емоції.
– Успіх нерідко залежить і від погоди під час змагань.
– Мене це не стосується. Обожнюю вітряну погоду, щоб іще з дощиком, хвилями. Коли всім страшно від урагану, мені, навпаки, весело. Люблю таку воду. Мені, загалом-то, підходить будь-яка погода. У Мілані під час змагань, наприклад, було сонячно.
– Ви казали, що навіть попри перемогу тренер залишився незадоволений одним вашим стартом.
– На 200-метрівці я зірвалася не так різко, як треба було. Поступилася на старті лідерам, і довелося діставати їх під час цієї короткої дистанції, додавати на фініші. Якби не затрималася на старті, то фінішувала б спокійно з відривом. Тренер завжди знайде якісь недоліки, помилки. Це важливо, бо, відшліфовуючи різні моменти, я вдосконалююся.
– Помітив, що ви гребете повільніше, ніж суперниці. Коли вони роблять чотири гребки, то вам достатньо трьох. А перемагаєте все одно ви. У чому секрет?
– Я так відчуваю воду. У мене хороший гребок, я його відчуваю, весло опускаю у воду під певним правильним кутом. У мене є своє хитрощі, розумію, як зробити якісніше. Моя техніка більш універсальна для двох дистанцій, бо дівчата, які швидше гребуть, як правило, не ходять на 500 метрів, де потрібен ширший діапазон веслування.
– У двійках ви з Іриною Федорів веслуєте з одного боку каное. Суперниці, своєю чергою, нерідко віддають перевагу гребти з обох боків човна. Який підхід дає перевагу?
– Мені комфортніше веслувати з правого боку. Коли, наприклад, сильний боковий вітер. Тоді почуваюся безпечно. І гребків роблю менше. Суперницям, які веслують з обох боків, за таких умов набагато важче. Бо вони ведуть боротьбу ще й із вітром. Для когось це критично, а для мене, навпаки, добре, коли ще й повіває з правого боку. Коли ж вітер зустрічний або попутний, то умови в усіх рівні.
– На фоні суперниць ви виглядаєте надто тендітно. Худа, наче з гімнастичного залу вийшли. Ноги, взагалі, яку роль відіграють у каноїстів?
– Найважливішу, як і руки, і спина. Все тіло має працювати гармонійно. У нас, як на мене, елегантний, навіть делікатний вид спорту. Бо він вимагає ідеальної техніки, яка дає перевагу над більш об’ємними суперниками. Можна бути сильнішим фізично, але не відчувати весло й воду.
– Сезон завершено. Де відпочиватимете?
– Нікуди їхати не плануємо. Будемо в Карпатах. Якраз грибний сезон розпочався. Люблю ліс і тихе полювання. Треба зняти напругу, бо незабаром розпочнеться підготовка до наступного сезону.
– Бачу, що ви прийшли не сама. Познайомите з бойфрендом?
– Його звуть Юрій, він також каноїст. Заслужений майстер спорту.
Примітка Спорт 24: Юрій Вандюк – чемпіон світу 2021 року, срібний і бронзовий призер чемпіонатів світу 2018 і 2022 років (С4-500), срібний призер Європейських ігор 2019 року.
Більше ексклюзиву від Геннадія Чеховського
