– У своїх інтерв'ю Ірина Іванівна Дерюгіна наголошувала, що був украй важкий період, коли почалось повномасштабне вторгнення, – ви і ще чимало гімнасток поїхали з країни. Можете згадати буквально, як це було для вас?
– Коли 16 лютого заговорили про те, що ось-ось почнеться війна, ми переїхали до бабусі та дідуся на правий берег, щоб потім не їхати через міст, коли розпочнуться військові дії. Тому 22 лютого в нас уже всі речі були зібрані, й от у той день я прокинулася о 5 ранку, тому що мене будить мама, ну і пролунали вибухи.
Я дуже чітко пам'ятаю цей момент, тому що за день до того у мене була така тривожність. Я навіть не знаю, як це пояснити. Я сильно плакала й була дуже стривожена. Мама навіть дала заспокійливе, і воно трохи допомогло. А зранку прокинулася і просто не розуміла, що відбувається.
Ми одразу виїхали спочатку у Вінницю, там перебували три дні, лунали постійні тривоги, ми постійно спускалися в підвал. А ще у нас були кішка та тхір, через яких ми дуже хвилювалися. Потім поїхали на тиждень до Львова. І якраз говорили, що тварин не можна вивозити за кордон, і ми дуже-дуже сильно непокоїлися за них і ще й через те, кому віддати на випадок, якщо не пропустять. Але дякую, що пропустили, – розповів Онофрійчук в інтерв'ю для Oboz.ua.
