"Я був у Бучі 1 квітня після того, як звідти вийшли росіяни. Місто здавалося ще зовсім безлюдним. Ми поїхали туди з друзями, спілкувалися з людьми, які лише починали виходити зі своїх сховищ. Ми дізналися у мешканців, що їм потрібно, і наступного дня вже приїхали туди із провізією. Деякі місцеві жителі не бачили хліба понад місяць.
Ми побачили жахіття, яке після себе залишила російська армія. На дорогах валялися тіла людей, яких доїдали собаки. Також бачили вбитих російських солдатів, вони були спалені живцем. Один хлопець мені показував могили, де вони закопували своїх сусідів.
Запам'яталася одна історія. Росіяни вбили чоловіка на сходовій клітці, що веде до підвалу. Але солдат, що випив, вирішив, що цього мало і кинув туди гранату, яка розірвала вже мертве тіло по всьому підвалу.
Мені розповідали, що росіяни вбивали переважно чоловіків. З семи чоловіків, що жили у підвалі з початку війни, на момент виходу російських військ, залишилося лише двоє. Як розповідав цей хлопець, вбивали переважно молоді хлопці 20-22 років, не особливо високого інтелекту. Вони мали зброю, і вони відчували владу над невинними беззбройними людьми.
Солдати до шостої вечора здавали вбрання, йшли в магазин, брали алкогольні напої, випивали і після цього виходили на так званий рейд. Ходили по підвалах, де ховалися люди, і починали знущатися з мирних жителів. Роздягали, знущалися з них і дуже часто стріляли в людей. Просто так. Ніякої логіки та мотивів не було.
Іноді приїжджали їхні командири, робили ревізію і не могли зрозуміти, чому в живих залишилося менше людей, за що їх убили. Але зрозуміло, що солдатів ніхто не карав.
Люди у Бучі, Гостомелі, Ірпені пережили жахливі речі, їм потрібна реабілітація після побаченого. Вони досі інстинктивно присідають від будь-якого звуку, що нагадує постріл або вибух. Люди місяць просиділи в умовах, коли кожна мить може виявитися останньою", – розказав Беленюк FanDay.
