"Ще у перший день забрав дітей, але не встиг виїхати – гелікоптери налетіли. Недалеко від мене аеродром Антонов. Думав, перечекаю та поїду. Їжі було на три доби, а чекати довелося 15 днів.
Поки три дні була електрика, було більш-менш. За три дні до виїзду зник газ, довелося готувати на вогнищі. Діти були зі мною. Іноді ходили до мами їсти. Психувати було ніколи, хоч і хотілося. Пару картоплин на день з'їж, чаю вип'єш і задоволений.
Усі ці 15 днів провели у підвалі свого приватного будинку. Місця було не дуже багато, але для нас трьох достатньо. У будинку навпроти було 23 особи. Не у всіх були підвали, а деякі будинки розбили. Люди стукали, щоб їх прийняли в інше місце. У мене у дворі паркували автомобілі.
Переживали, що не вдалося виїхати, коли замінували міст дорогою з Гостомеля на Бучу. Наступного дня вирішили пробиватися. Нічого не було організовано, інформацією про гуманітарний коридор ми не володіли, тому вирішили тупо стати в колону та їхати. Психанули, можна сказати. За п'ять хвилин утворилася купа машин – і в дорогу.
Їхали через центр Гостомеля, там все розбито, стовпи електропередач валяються... Російські блокпости проїхали без проблем. Виїхали на житомирську трасу, потім на Білогородку, а там уже нас зустрів мій брат. Разом із ним приїхали додому.
Дорога зайняла майже цілий день. Було багато людей похилого віку, жінок з маленькими дітьми, вагітні жінки, які не можуть йти пішки. Тому всі 15 днів вони чекали, щоб була можливість виїхати на авто. До речі, поки ми там були, на сусідній вулиці дівчина народила дитину. Новин у нас там було небагато, тож незабаром про це знав весь Гостомель.
Обстрілювали з повітря переважно. Коли маленькі постріли, місцеві діти особливо не ховалися. Коли "Гради", авіація – інша річ. Дуже голосно. Був момент, коли бомбили 15 годин поспіль. Я вже чекав, коли в них боєприпаси закінчаться. Як пінг-понг виходить: наші – вони, наші – вони. Було видно, як снаряди літають то в один, то в інший бік. Літаки низько летіли, як куля", – розповів Ващук в інтерв'ю FanDay.
