"Помаленьку звикаю до всього. Не сказав би, що дуже відрізняється все. Хоча важко – це зовсім інша країна, навіть не європейська (за межами материка, – прим. Спорт 24). Найнезвичніше для мене – що треба їздити по іншому боці вулиці. Але трошки важкувато – постійно треба думати, як рухатись лівою смугою.
Я багато чого не розумію. Займаюся англійською з вчителем. Кожного дня стає краще, але поки все одно важко. У команді майже ні з ким не спілкуюся. А спілкування з одноклубниками й тренерами – дуже важливе.
Клуб виділив мені кошти на переїзд. Але в плані машини, в плані будинку дали мені людей, які можуть допомогти знайти. Авто я купив за свої гроші. Будинок винайматиму також за свої.
Навіть якби не було проблем із візою, я б не почав грати швидше. Півтора місяця тому травмувався і не тренувався з командою. Працював лише в тренажерному залі – закачував пахові кільця. Тож усе вийшло так, як мало бути.
Якою була перша розмова з головним тренером Тоні Моубреєм? Він привітав мене в клубі. Сказав, що радий мене бачити. Запевнив, що будуть допомагати. Виглядає добрим дядьком і хорошим тренером. Сподіваюся, що я тут буду тільки прогресувати. Я б не сказав, що тут залізна дисципліна. Усе як і у всіх інших командах.
Однозначно мені треба тренуватись, грати й набирати форму. Шкода, що я випав на місяць у той час, коли вони вже грали. Тут дуже класні футболісти і хороша команда. Хочеться якомога скоріше вийти на їхній рівень.
Багато читаю і бачу, як журналісти принижують рівень УПЛ. Зрозуміло, що він упав. Не хочу нікого образити, але у нас при рахунку 0:3 вже б курили сигарету і дограли матч до кінця. Я вийшов на 20 хвилин, Шеффілду немає що втрачати (Сандерленд переміг на виїзді 3:0, – прим. Спорт 24), але вони біжать, несуться. Тут дуже високий темп. Немає такого, що ти катаєш м’яч, десь пауза. Натомість – атака на атаку. Різниця також у тому, як вони працюють з м’ячем, як приймають рішення – усі роблять це дуже швидко. У Чемпіоншипі справді високий рівень", – розповів Русин в інтервʼю "Футбол 24".
