Він – ходяча енциклопедія львівського футболу. Незважаючи на ряд чеснот, його свідома ігрова кар’єра відбулася тільки в одному клубі – Карпатах, де упродовж багатьох сезонів носив капітанську пов’язку. "Куля", як ніжно називали цього хавбека вболівальники, зіграв за "зелено-білих" 305 матчів (четверте місце серед усіх футболістів в історії клубу), забив 37 м’ячів (входить у бомбардирську десятку).
Тренер-алкоголік зірвав трансфер у Шахтар і підвів під тюрму
У 1968-му, за рік до легендарного кубкового тріумфу, Кульчицький міг стати гравцем донецького Шахтаря, але цей перехід зірвався зі страшенним скандалом. "Що ж трапилося?" – поцікавився я у самого "Кулі" під час інтерв’ю.
"У Карпатах був такий тренер з глибинки – Васілій Васільєв, і він до мене почав придиратись, – розпочав свою розповідь Ігор Євстахович. – Я закінчував інститут фізкультури, а паралельно навчався на факультеті журналістики. "Як так, ти граєш, ще й маєш дві освіти, а я – тільки десять класів?", – обурювався він. Васільєв полюбляв випити. Ми йшли на першому місці у класі Б, а він як вріже… Хлопці це відчували і також почали нехтувати дисципліною. Я зрозумів, що з цього може бути велика біда".
Про конфлікт у команді пронюхали представники Шахтаря – вони спостерігали за грою Кульчицького не перший день. Хавбек спакував валізу і вирушив у Донецьк. Васільєва через три місяці відправили у відставку, повернувши в Карпати значно зрозуміліших гравцям Юста і Мікльоша. А Ігор готувався до дебюту за "гірників". Але!
"Про мене писали всіляку гидоту – що я хуліган чи бандит. Але оскільки я грав за збірну, у Москві добре знали, що я – зовсім інша людина. Коли поїхав у Донецьк, Карпати з першого місця впали на дванадцяте. Але варто було мені вернутися до Львова на прохання Юста, як команда повернула собі першу сходинку і вийшла у фінальну пульку з чотирьох команд, де поступилася Уралмашу", – пригадує "Куля".
Хто писав кляузи?
"Партійні органи, – переконаний капітан Карпат. – Вони послухали цього Васільєва, а не мене, хоча за мною горою стояли вболівальники. У партії не хотіли визнати, що тренер п’є і тому команда падає в таблиці. Вони боялись, щоб мене не заявили у Донецьку і хотіли, щоб я повернувся в Карпати. Хоча я цілком міг грати за Шахтар: принаймні у товариських матчах проявив себе дуже непогано".
Скандал дійшов до Москви, його вирішували на рівні федерації футболу: "Сиділи Бєсков, Качалін, Нетто, які добре знали мене як гравця. Сказали: "Знайдіть тих людей, які зробили цю підлість". Адже, по ідеї, за написане в тому доносі мене могли посадити в тюрму. Однак покарали трьох невинних людей – директора стадіону, замдиректора заводу і ще одного пана. Вони до мене підходили: "Ігоре, ми чисті". Але що я міг вдіяти? Коли ця історія закінчилась, я повністю очистився".
"Люди висіли на деревах"
У 1970-му до Львова приїхав Палмейрас – володар Кубка Бразилії-1969. Технарі із Сан-Паулу в рамках свого турне вже встигли зіграти з двома грузинськими клубами – тбіліським Динамо і Торпедо Кутаїсі. У місті Лева їх очікував нечуваний ажіотаж.
"Палмейрас грав тільки з командами Вищої ліги СССР, але оскільки ми обігрували і київське Динамо, і Торпедо, то наше керівництво домовилося, щоб турне пролягло через Львів. От вони й приїхали, – захоплено розповідає Кульчицький. – У складі Палмейраса на поле Дружби вийшло ціле сузір’я майстрів – Луїс Перейра, Адемір да Гія, Дуду… Народу набилося – 45 тисяч: люди висіли на деревах, на освітлювальних щоглах… Звісно, бразильці мали ігрову перевагу, але ми намагались взяти гору характером, злістю – і в підсумку перемогли. Єдиний гол забив Янош Габовда. До слова, на той момент Палмейрас був володарем Срібного кубка, за який боролися чемпіони штатів. По суті, цей титул давав право називатись найсильнішим клубом Бразилії".
Серія пенальті обірвалася на числі… 13
У певний період Ігор Кульчицький був штатним пенальтистом Карпат.
"Два роки бив без промаху: встановив рекорд – 13 голів із 13 спроб поспіль, – голос мого співрозмовника не приховує гордості. – Але одного разу попередив хлопців: "Якщо не заб’ю, то більше до позначки не підійду". І ось граємо з ЦСКА у Львові, і вже на початку матчу поступаємось 0:2. Пенальті! Почуваюся не дуже добре, якийсь такий знервований, психологічно до удару не готовий. Одразу відчув, що не заб’ю. Юст мені кричить: "Та йди бий, ти що?" Ледь не силоміць змусили мене пробити, але удар не вдався і з тих пір я до позначки не підходив".
У 1971-му "Куля" став найкращим бомбардиром Карпат у Вищій лізі з сімома голами, шість з яких забив із пенальті. Зазвичай пробивав на техніку: перед самим ударом підіймав голову і дивився, що робить голкіпер. Тільки-но кіпер переносив центр тяжіння тіла на один бік, одразу пробивав у протилежний.
"Пам’ятаю, грали ми в Москві з Торпедо і я забив 11-метровий Віктору Баннікову, – продовжує розповідь Ігор Євстахович. – Він мене знав по збірній, де я на тренуваннях часто виконував пенальті, зазвичай спрямовуючи м’яч у правий кут. Підходжу з м’ячем до Баннікова і кажу: "Буду бити в правий кут. Ти ж знаєш, я тобі на тренуваннях неодноразово туди бив". Він не повірив і стрибнув вліво, а я спокійно покотив туди, куди обіцяв. Або матч із Шахтарем. Ярослав Кікоть, їхній хавбек, попередив Дегтярьова, що я пробиватиму праворуч. "Ти чув? – запитую Юру. – Туди і проб’ю". Він, як і Банніков, не повірив і тому також пропустив".
Сміється.
"З трибун летять фінки і впинаються в газон"
З Карпатами він об’їздив увесь Союз вздовж і впоперек. Але на запитання, де грати було найскладніше, одразу чітко називає два міста Середньої Азії – Ашгабад і Ташкент.
"Надто вже там спекотно – до 45 градусів. У Пахтакорі дуже любили призначати домашню гру на другу чи третю годину дня, у самісінький пік сонячної активності. Ще й поле поливали. Випари йшли такі, що нічим було дихати".
Зненацька у спогадах капітана виринає ще й Єреван. Отож, 1971 рік…
"Того дня на трибуни набилося тридцять тисяч. Ми дуже добре розпочали матч, у нас були сильні крайки – Лихачов і Грещак, які курсували, як дві електрички. У другому таймі Грещак вирвався сам на сам з воротарем, той змушений був фолити. Пенальті. Рахунок на табло був рівним – 1:1, а до фінального свистка залишалось 15 хвилин. Чую, кіпер Арарата каже своєму захиснику: "Не дай Кульчицькому пробити, інакше програємо". Я не повірив своїм вухам, встановив м’яч, розвертаюся. І тут отримую удар кулаком, падаю.
Ну, у мене також кров гаряча, патріотична! Я зірвався і дав кривднику здачі. Тепер він лежить. Публіка шокована, суддя також не знає, що робити. З трибун починають летіти фінки (так звані фінські ножі – Спорт 24) і впинаються в газон. А велика маса агресивних вірмен пересувається з трибун поближче до поля.
Якби за воротами не було тунелю, який вів у роздягальню, вони б нас зарізали. Гравці Арарата кричать нам: "Втікайте!" Ми якось там пробили пенальті, влучили у штангу і втекли. Найбільше перепало міліціонерам, яких сильно порізали у тій веремії. Вийшло так, що 7-8 хвилин ми не дограли, тому Арарату повинні були зарахувати технічну поразку. Але вірмени завезли у Москву вагон коньяку і федерація зафіксувала підсумкову нічию".
"Лобановський мене запитує…"
Після закінчення кар’єри Кульчицький взявся за наставництво: тренував юнацькі команди, з молодшими школярами виграв срібні медалі чемпіонату України. А потім поїхав у Москву на два роки – "вдосконалювати тренерську науку". Стажувався у вроцлавському Шльонску і навіть лондонському Тоттенхемі. Каже, пропонували очолити якусь команду з боліт, але: "Я патріот, націоналіст. Навіщо мені здалась та Росія?" З того періоду "Куля" ніжно береже особливий спогад.
"Пам’ятаю, два місяці перебував у Валерія Васильовича на практиці. Ми ходили на всі матчі, а потім ретельно їх аналізували. І ось київське Динамо приїжджає у Москву на матч зі Спартаком, який перед тим розгромив тбіліське Динамо і Арарат. Лобановський мене запитує: "Ігор, скажи, це суперники були слабкими, чи Спартак так сильно зіграв?" Я відповідаю: "Валерію Васильовичу, спартаківці люблять, щоб їх не пресингували. Тоді вони дуже вміло розігрують "стіночки". Раз-раз-раз, поки ти озирнешся, вже йде удар – і гол. Потрібно зачавити їх пресингом, не дати москвичам розвернутись. І тоді, я впевнений, що Динамо, як мінімум, не програє". Лобановський схвально кивнув, нав’язав "червоно-білим" іншу гру і не дозволив нічого зробити".
Щоправда, реалізувати свої тренерські амбіції Кульчицькому не вдалося.
"Я сильно захворів. Ніхто в Союзі мені не міг допомогти, належало їхати в Німеччину – на дуже складну операцію. Після цього тренувати вже не міг, – зітхає капітан, – адже на тренерській лаві ризикував заснути навіки. Та й важко мені було б тренувати, я дуже емоційний, вибуховий – холерик, як то кажуть…"
Інше чтиво від Спорт 24
"Навіщо, в біса, я це роблю?": як онук січового стрільця став легендою НХЛ
Шухевич і спорт: грав у футбол, бив рекорди, веслував на човні з Галичини аж до моря
