"По-перше, завдяки нашим воїнам, ЗСУ ми маємо можливість грати як тут, так і в Європі. Тому їм низький уклін та подяка за все, що вони роблять. Якби не вони, ніхто навіть не мав шансів говорити про футбол.
Коли війна розпочалася, ми шість місяців не грали. Потім, коли вирішили грати, у нас не було тренерського штабу, іноземці всі поїхали. Було 15 людей. Тож ми почали будувати команду з нуля. І це був найголовніший наш виклик, з яким ми зіткнулися за цей період.
Треба було призначити тренерський штаб, вчасно зорієнтуватися та запросити футболістів, які хочуть грати у нашій країні. А це, звісно, лише українці. З іноземців єдиним залишився Траоре, якому хотів би подякувати та віддати належне, що він так вчинив. І зараз залишається, а ознак, що він хоче кудись піти, я не бачу.
Тож почали з чистого аркуша. Щобільше, коли ми розпочали чемпіонат і зіграли внічию з Металістом 1925, почали говорити, що вже не той Шахтар, шансів на чемпіонство нуль, про єврокубки взагалі помовчимо. Але потім усе перевернулося. І виявилося, що майже всі рішення були правильними.
Футбол, який хлопці показують – і в груповому етапі Ліги чемпіонів, і в першому колі чемпіонату, – один із найкращих, що я бачив за 20 років у Шахтарі. Я говорю більше не про результат, а як хлопці грали, який футбол показували", – розповів Палкін в інтервʼю Tribuna.
