"Мурахи по шкірі. Весь цей час там залишалися мої рідні. Я пропонував їм виїхати, але батьки принципово не хотіли цього робити. Як міг, так їм допомагав. Добре, що можна було розраховуватися банківськими картками, тому проблем з їжею та водою не було.
Були періоди, коли на тиждень зникав зв’язок, я не знав, що в них там коїться. Могло бути все що завгодно, є приклади Маріуполя, Бучі, Харкова – всіх населених пунктів, де були рашисти й робили звірства. Надіявся на краще, що нічого цього не буде. Батько в кожній смс казав, що вони вірять в ЗСУ.
Батьки принципово не купували російських сім-карт. З ними ще була жінка мого рідного брата з двома дітьми, другу дитину вона народила в окупації, у квітні. Брат – моряк, він був за кордоном, коли все розпочалося. Він там й залишається, заробляє гроші, ходить в море.
Хоч наше прізвище й має російське коріння, а мій батько має багато родичів у росії, він повністю розуміє, що відбувалося тоді, коли був СРСР, що відбувалося пізніше і зараз. Він проти всього, що вони пропагують. Навіть не хочуть цього чути.
Україна живе й хоче розвиватися. Так в нас є проблеми, але ми можемо самостійно розвиватися. Багато з нас спілкувалися російською мовою, але відколи все розпочалося, всі переходять на українську. Всі розуміють, що це необхідно.
Коли були ці псевдореферендуми, ніхто не виходив, ніхто цього не хотів. Коли зайшли ЗСУ, всі повиходили з українськими прапорами й показали, що хочуть жити в Україні.
Завжди знав та вірив, що добро перемагає зло. Все буде Україна", – сказав Караваєв у інтерв’ю Профутбол.
