0 
Левову частину кар'єри Богдан Бандура провів у футболці львівських клубів. У період з 1982 по 1987-й виступав за СКА Карпати. А у 1989-му дебютував за відроджені Карпати.
– Ви народилися у Кемеровській області. Якою є історія вашої сім’ї?
– Моїх батьків виселила радянська влада – там вони й познайомилися, хоча обидвоє родом із Львівщини. Мамі було 16 років, тато – на рік старший. Їм інкримінували політичні злочини. На жаль, то була звична ситуація. Половина дітей з мого класу в Жовкві народилася у Сибіру.
– СКА Карпати періодично подорожували за кордон, проте персонально ви мали проблеми з виїздом.
– Вперше мені дозволили виїхати за кордон вже у часи правління Горбачова. Та й то до соцкраїни – Угорщини. А раніше я був невиїзним. Цікаво, що наш тренер Микола Самарін також мав проблеми з виїздом. Якось СКА Карпати вирушали до Австрії, тренер просив, щоб мене випустили. Хоча Самаріну також заборонили покидати СРСР – тренер щось у Китаї до цього натворив. А з футболістів, окрім мене та Гунька, невиїзним був Віктор Копил.
– Ви багато років провели у СКА Карпати. Часто перетиналися з армійськими чинами?
– Командувач військового округу Валерій Беліков був великим футбольним фанатом. Знав кожного футболіста, розумівся на футболі. Перед грою з Паміром ми зі Степаном Юрчишиним приїхали на зустріч до нього. Нас забрав автомобіль з бази, завіз до командувача. Заходимо у кабінет, там ціла купа військових, а найменше звання на погонах – полковник. Ми зі Степаном приїхали у військовій формі, а у нього волосся – довге, ледь не по плечі. Але ж хто йому щось скаже?
– Натрапив на ваше фото, де ви забиваєте гол зі зламаною рукою.
– То була дурна травма – вперше у житті бив у падінні через себе. І востаннє. Невдало впав на руку і зламав її. Юра Дубровний віддав передачу, я хотів скинути йому назад грудьми. Фактично він міг вийти віч-на-віч з кіпером. Однак я передумав і пробив сам. "Юро, пробач. Здається, я собі руку зламав", – крикнув я Дубровному… Та у мене п’ять струсів мозку було, – розповів Бандура в інтерв'ю для Футбол 24.