– Я тут (у "Пузатій хаті", – ред.) вже два з половиною роки. Працюю охоронцем. Звичайно, за футболом сумую. Я з п’яти років займався футболом і не уявляв, що колись спробую себе в іншій діяльності. Проте не соромлюся своєї нинішньої роботи.
– Ви успішно працювали у футзальній Енергії на початку 2000-х. Що було далі?
– Згодом я тренував дітей у футбольній школі Покрова. Тоді настав момент змін, тож довелося покинути спорт. Коли у тебе сім’я та двоє дітей, не можна просто так сидіти і чекати. Спочатку працював охоронцем у супермаркеті, але швидко пішов звідти. Не хотів увесь день шоколадки рахувати… Також на хлібзаводі спробував себе. Нічні зміни, фізично дуже складно – зрозумів, що це не для мене.
– Як для вас розпочинався футбол?
– У Валерія Горячого зі старшими хлопцями 1970 року народження. Потім я пішов у команду свого віку до Юрія Сусли. Згодом мене запросили в спортінтернат до Ярослава Дмитрасевича. Після цього мене, Руслана Забранського, Володимира Шарана і Олександра Чижевського забрали у СКА Карпати. Та буквально через тиждень нам повідомили: "Хлопці, Карпати відроджуються. Давайте у відроджену команду".
– Олег Гула розповідав, як в одному матчі у ворота Карпат рефері п’ять разів призначав пенальті. Начебто це було в Кіровакані.
– У деякі кавказькі міста команди переважно боялися їхати і отримували технічну поразку. Нам же очки були потрібні, тому такий варіант не влаштовував. Проте ще перед грою до нас підійшли судді та вказали на вболівальників з автоматами: "Ми хочемо ще жити, тому готуйтеся до домашнього суддівства. Не випустимо з перемогою". Як нас били по ногах! По голові, ліктями, словесні погрози лунали… Як на зло, Забранський втік від захисників та забив гол. Суддя вирішив ситуацію виправити і вигадав пенальті.
– Його ж іще забити треба.
– Раз пробили – Лайзанс відбив. Суддя сигналізує про порушення – повторити. Другий удар – знову схибили. Ми вже кричали воротарю, щоб він пропустив. "Ніфіга!" – кричить. Не знаю чи з п’ятої спроби, але тричі перебивали точно. Аж поки не забили. У Львові в другому колі ми їх знищили. Нас так розізлила поведінка вірмен у першому матчі, що ми не лише розгромили їх, а й по ногах страшенно лупцювали. Це була футбольна помста, – розповів Микола Сич в інтерв'ю для Футбол 24.
