"Я займався у ДЮСШ "Азовсталь", це поруч із заводом, де зараз тривають бої. У мене прекрасні спогади про той період. Ми мали ідеальні умови для тренувань та розвитку: чудові поля, харчування, помешкання. Головною людиною у Маріуполі для мене був мій перший тренер Віктор Ткачук. Мені навіть бракує слів, щоб охарактеризувати його.
Віктор Григорович вивіз свою сім'ю у безпечне місце і повернувся у Маріуполь, щоб допомагати іншим. Дружина брата Іллі Путрі, який зараз у Чорноморці, а раніше грав у Маріуполі, не могла виїхати з міста. Вона довго не виходила на зв'язок. А Віктор Григорович під обстрілами проїхав пів міста на велосипеді, щоб дізнатися, як у неї справи і чи все гаразд. І це тільки один з випадків його жертовності.
Він загинув. Не знаю, за яких обставин це трапилося. Але дуже сподіваюся, що там, на небесах, йому буде добре. Віктор Григорович – велика людина.
У Маріуполі мешкали дві сестри мого батька. Ми довго не мали жодних звісток про них. Їхні домівки розташовувалися на Лівому березі – там зв'язок зник одразу. Приблизно місяць ми перебували у невідомості. На щастя, одного дня мама повідомила мені, що мої тітки добралися до Бердянська і з ними все гаразд.
У Маріуполі було чимало моїх друзів та знайомих. Кирило, син Олега Матвєєва, дивом виїхав з міста. Тренер Геннадій Орбу також врятувався. Знаю, що друголіговий Яруд допомагав населенню. Керівництво клубу виділяло автобус і людей евакуйовували. Вони зробили величезну роботу.
Захисники Маріуполя не просто герої, це супергерої. Стільки часу битися за Маріуполь… Вважаю, що всі люди, які зараз у ЗСУ та теробороні – це супергерої. Не лише України, а й усього світу. Завдяки цьому я пишаюся тим, що є українцем. Мене переповнюють емоції. У наших захисників не просто характер, не просто хоробрість… Я не маю слів, щоб висловити свою повагу до них. Українці – особливі люди", – розповів Петерман в інтерв'ю "Футбол 24".
