– Владиславе, розкажіть, будь ласка, за яких обставин ви отримали травму.
– Це сталося на тренуванні, буквально на рівному місці. Я пішов у відбір і хотів різко змінити напрямок руху. У той момент нога трохи "поїхала", я спробував відштовхнутися від неї – і раптом відчув хрускіт.
Біль був гострим, але тривав лише секунд десять. Згодом відпустило. Через пів години я вже був на МРТ, а ввечері дізнався діагноз – розрив передніх хрестоподібних зв’язок коліна.
– Чи одразу зрозуміли, що йдеться про щось серйозне? Якими були перші емоції?
– У перші години після цього було відчуття спустошення. У голові крутились думки: "Як це сталося? Чому саме зараз?" Було складно прийняти реальність.
Остаточний діагноз – розрив зв’язок. Чи розглядали варіант без операції?
– Ні, при такій травмі операція необхідна. Я консультувався з друзями, знайомими, лікарями, слухав і поради клубу. Зрештою вирішив, що операцію мені зроблять у Польщі – в Познані, у головного лікаря збірної Польщі Яцека Ярошевського. Його багато хто рекомендував, тож вибір був свідомим.
– Чиї слова або вчинки вас особливо підтримали? Можливо, хтось несподівано вийшов на зв’язок?
– Найбільша опора – це моя родина, особливо дружина. Вона зі мною постійно, допомагає фізично й емоційно. А один момент із сином – взагалі особливий: я тільки прийшов додому на милицях, усі були сумні, а він усміхнувся й проспівав: "Тато не наздожене, тато не наздожене". Це викликало сміх і одразу змінило настрій.
– Як ставитеся до вимушеної паузи у футболі? Це більше про зцілення чи переосмислення?
– Це шанс стати сильнішим – і тілом, і розумом. Уперше за кар’єру я пропущу більше ніж три тижні. Я не можу змінити минуле, але можу зробити максимум для майбутнього. Так, буде важко, буде багато роботи, але поруч зі мною ті, хто не дасть здатися, – розповів Кочергін в інтерв'ю для Футбол 24.
