– Після піврічної оренди у Волині ви стали повноцінним гравцем клубу, і через деякий час там почалися серйозні фінансові проблеми. Що відбувалося?
– Спочатку усе було нормально, і нам своєчасно платили. Ми й хороші премії мали. Однак у якийсь момент ми перемогли вдома Говерлу (2:1), і нам не виплатили премію. Усі за неї питали, але потім забули. Потім не виплатили зарплату за один місяць, за другий... Перед новим роком борги вже були за три місяці, але дві зарплати віддали. Думали, що ситуація налагодиться.
У новому році вже перестали платити, й іноземці не хотіли виходити на поле. Дем’яненко заходив й казав: "Пацани, ви все одно за себе граєте, вам потрібно виходити". Ну, виходили й грали. Коли Дем’яненко пішов, то заборгованості дійшли до чотирьох місяців. На момент приходу Кварцяного в мене вже були готові усі документи на розрив контракту.
Через деякий час мені зателефонував адміністратор з Волині й запропонував пониження зарплати. А в мене контракт був на три роки, за умовами якого в мене після кожного сезону мали покращуватися умови. Він спитав: "Саня, готовий на зменшення зарплати й отримувати, як у перший рік?". Я відповів: "Ні". Одразу в цей день подав документи на розрив через борги. Мені дали статус вільного агента, і я перейшов до донецького Металурга.
– Чим історія з боргами завершилася?
– Борги не виплачувалися, ми й у Лозанні судилися. В підсумку було винесено рішення, що Волинь повинна заплатити мені компенсацію 100 тисяч доларів та зарплату за чотири місяці – ще приблизно 40 тисяч доларів.
Поки чекав, коли зі мною розрахуються, почалася війна. Металург проіснував ще рік, ми в Києві базувалися, а потім клуб розформували. Мені запропонували повернутися у Волинь й пообіцяли, що повернуть борги по зарплаті. При цьому я повинен був пробачити компенсацію у 100 тисяч доларів. Ну, я повернувся й пробачив.
Знаю, що хлопцям, які судилися до кінця, потім повністю повернули усі гроші, щоб зберегти Волинь. І сталося це буквально за один день, – розповів Насонов у інтерв'ю Українському футболу.
