– Історія з вогнепальним пораненням у мирному житті, потім приліт у будівлю, де ви розташовувалися. Мабуть, за час війни схожих ситуацій вистачало. У вас чудовий ангел-охоронець?
– Моментів, коли я прощався із життям, було вдосталь. Траплялося, що наші позиції із ворогом розділяли якихось 50 метрів. Нас накривали з різної зброї. На жаль, я бачив смерть побратимів. Я бачив смерть орків – і до цього у мене немає навіть найменшого жалю.
– Ви не задумувалися над тим, що Бог вас береже?
– Ви знаєте, задумувався… Мій батько помер, коли мені було сім років, тож я виховувався у сім’ї татової рідної сестри, тітки Алли, яка є дружиною легендарного Валерія Поркуяна. Крім того, Валерій Семенович – мій хрещений. Дуже люблю і поважаю цю сім’ю. Становлення свідомої людини і спортсмена відбулося завдяки сім’ї Поркуянів. Я – віруюча людина, хоча не належу до тих, хто постійно відвідує церкву. Намагаюся крокувати по житті з Богом у серці. Коли повертаюся в Одесу, то йду до моря і там спілкуюся з Богом.
– Ви казали, що переоцінили ставлення до росіян. Мабуть, це стосується й Батьківщини?
– Я завжди позиціонував себе як українець і кілька разів відмовлявся від закордонних паспортів. У тому числі російського. На початку вторгнення Андрій Воронін, з яким я близько спілкуюся, пропонував переїхати до Німеччини. Я залишився, бо відчував обов’язок – боротися з цими людьми. Та навіть не людьми, не знаю, як їх назвати… От багато хто каже, що це все Путін. Мовляв, його не стане і все зміниться. Ні! Не Путін у нас стріляє, не Путін грабує наші міста і села та знищує їх, – розповів Лисаковський в інтерв'ю
