У 1883 році на бенкеті після завершення Лондонського турніру президент Сент-Джорджського шахового клубу виголосив тост на честь найкращого гравця світу. Після його слів одночасно підвелися Вільгельм Стейніц та Йоганн Цукерторт, щоб подякувати за хороші слова. І дійсно тоді у шаховому світі встановилося двовладдя. Стейніц вважав себе гравцем №1 ще з далекого 1866 року, коли він переміг неофіційного чемпіона Адольфа Андерсена у матчі, про який сучасні вболівальники можуть лише мріяти. Два важковаговики провели між собою 14 партій і Вільгельм переміг 8:6. Вгадайте, скільки у тому протистоянні було нічиїх? Ви вже, мабуть, здогадалися, що нуль. У ті часи всі думали лише про атаку.
Цікаво, що Стейніц згодом вестиме початок свого "царювання" якраз із того матчу. Спершу багато хто не визнавав, що саме Вільгельм – найсильніший гравець світу, пояснюючи його тріумф у матчі з Андерсеном кепською формою німця. Але успіхи австрійця у наступних турнірах розіб’ють всі аргументи критиків. Він навіть міг брати тайм-аути у грі на кілька років, концентруючись на роботі шахового журналіста, а потім повертався у турніри і знову перемагав. Однак у 1883 році все змінилося, адже у Лондоні віддомінував Цукерторт, з яким у Вільгельма давно були непрості стосунки. Щоправда, раніше Стейніц не сприймав Йоганна як гідного суперника.
Цукерторт народився 1842 року у Любліні, що тоді входив до складу імперії, яку не можна називати. Батько Йоганна був євреєм, що прийняв протестантство. Також він проводив активну місіонерську діяльність серед колишніх одновірців, намагаючись переконати їх також стати протестантами. Через цю агітацію Цукертортам довелося виїхати до Пруссії, тому що у Росії така діяльність вважалася незаконною та єретичною. У тринадцятирічному віці Йоганн навчився грати у шахи, однак вони його спершу не зацікавили. У 1866-му (за іншими даними 1865-му) Йоганн здобув диплом медика у Бреславському університеті (тепер Вроцлавський). Тоді він розпочав кар’єру військового медика у німецькій армії. За участь у Австро-прусській (під час неї майбутнього шахіста поранили) та Франко-прусській війнах Цукерторта нагородили Орденом Червоного Орла та Залізним Хрестом. Також у Йоганна вистачало часу і на те, щоб бути одним із найкращих фехтувальників Німеччини та надпотужно грати у доміно, віст, і, звісно ж, про дерев’яні фігурки наш герой не забував.
Він також вільно володів чотирнадцятьма мовами. Вражаючі досягнення, чи не так?! Але є одне але. Про ці всі успіхи Йоганна відомо з одного дуже ненадійного джерела – від самого Цукерторта. Він стверджував, що у його жилах текла аристократична кров і його матір’ю начебто була баронеса Крижановська. Можливо, Йоганн дещо наплутав і насправді його мати мала прізвище Мюнхгаузен? Також він начебто працював у штаті Allgemeine Zeitung, друкованого органа Бісмарка. Цукерторт стверджував, що написав дві шахові книги та працював редактором шахового журналу. The Oxford Companion to Chess іронічно зауважує: "У останньому реченні є частка правди: "Цукерторт був співавтором книг та співредактором шахового журналу".
Хоча варто визнати, що Йоганн мав хист до мов. Так, документально підтверджено, що до 11 років він вільно володів німецькою, польською та ідишем. А згодом, переїхавши на Туманний Альбіон, маестро вже за кілька місяців почав щебетати сучасною лінгва франка. Також Цукерторт вивчив санскрит, щоб із першоджерел простежити витоки шахів. Стоп! Мене знову занесло, адже це розповідав сам Йоганн. Як бачимо, уяви маестро не бракувало, що стало йому у пригоді за шаховою дошкою. У хороший день ніхто не міг встояти проти його комбінацій. Кількома геніальними ходами Цукерторт руйнував надпотужні фортифікації, зведені опонентами. Навіть найкращий захисник світу Стейніц часто нічого не міг вдіяти з атаками німецького маестро.
Йоганн почав серйозно займатися шахами у 19-річному віці (у наші часи це видається чимось нереальним). Якщо ви думаєте, що він одразу показав свій талант, то сильно помиляєтесь. У своєму першому турнірі з гандикапом, де усі суперники давали Цукерторту фору ферзя, новачок з тріском провалився. Йоганн примудрився програти всі партії. Однак Цукерторт ненавидів поступатися та звик усюди бути першим, тому почав наполегливо працювати над собою. Він ґрунтовно проштудіював Handbuch des Schachspiels, першу шахову Біблію дебютів, яка залишалася головною працею з теорії давньої гри протягом кількох десятиліть.
Юнаку пощастило, що він жив у Бреслау, оскільки саме там мешкав один із перших неофіційних чемпіонів світу – Андерсен. Адольф щось побачив у новачку і почав грати з ним. Спершу Андерсен давав Цукерторту фору коня. Але вже досить швидко вони почали грати без гандикапу. За словами Йоганна, тоді він провів з геніальним маестро 6000 партій. Чесно кажучи, не віриться. Але кілька сотень поєдинків вони точно зіграли. Що може бути кращим для перспективного шахіста, аніж щодня тренуватися з топом. Тож рівень Цукерторта почав рости, мов на дріжджах. Коли у 1867 році він переїхав до Берліна, то вже вважався серйозним суперником, а не хлопчиком для биття, якого можна здолати однією лівою.
У 1871 році Йоганн зрештою зробив те, що часто вдається талановитим учням – здолав вчителя. У матчі з семи партій він переміг 5:2, як тоді часто бувало, на нічиї суперники не розмінювалися. 1872-го Сент-Джорджський клуб запропонував Цукерторту перевезти свої таланти у Британію, той не заперечував, оскільки саме Лондон тоді вважався столицею шахового світу. У тому ж році він вперше зійшовся зі своїм найпринциповішим суперником – Стейніцом. Попри останні успіхи, потенційний претендент все ж не зміг дати бій неофіційному чемпіону: Вільгельм розтрощив Йоганна 9:3. Цей крах став серйозним стимулом для Цукерторта. Німець побачив, що розрив між ним і Стейніцом – колосальний. Йоганн, закотивши рукави, взявся до роботи, бо для нього існувало лише одне місце – перше. І він був готовий працювати 24/7, щоб посунути Стейніца з уявного трону. Невтомна праця швидко дала плоди.
У 1876 році про Цукерторта захоплено писали усі провідні шахові видання. Йоганн дав сеанс одночасної гри всліпу на 16 дошках – унікальний випадок, як на ті сиві часи (попередній власник рекорду грав, не дивлячись на дошку, лише з 12 опонентами), у яких здобув 11 перемог, чотири рази поділив очки та лише одного разу капітулював. Йоганн мав феноменальну пам’ять. Він міг відтворити усі свої партії та сказати, проти кого він у них грав. Також його голова містила сотні поєдинків сучасників та майстрів минулого. Тому Цукерторт дійсно міг собі дозволити жартувати, що у Стейніца погана пам’ять. На фоні Йоганна, у першого чемпіона світу вона дійсно була далеко не феноменальною.
У 1878-му Цукерторт виграв свій перший серйозний турнір у Парижі. Він поділив першість з поляком Шимоном Вінавером, але нокаутував екс-земляка у додатковому матчі за титул. Після паризького тріумфу Цукерторта вперше почали називати найсильнішим гравцем світу, однак той скромно відмовлявся від цього титулу: "У турнірі не грав Стейніц, тож дякую за комплімент, але наразі я недостойний цього високого статусу". У тому ж 1878-му трапилася ще одна важлива подія в житті маестро – він отримав британське громадянство.
Стейніц повернувся до ігрових активностей 1882 року, взявши участь у Віденському турнірі. Як це часто бувало в австрійця – він "прийшов, побачив та переміг". А ось Цукерторт посів скромне п'яте місце. Стейніц неодноразово підколював опонента з цього приводу. Але вже невдовзі Цукерторт сміявся останнім. Наступного року настав феноменальний для Йоганна Лондонський турнір, на якому Цукерторт підтвердив обґрунтованість своїх претензій на шахову корону.
Тріумф у Лондонському турнірі, в якому взяли участь всі тодішні зірки, видався фантастичним. Йоганн привіз найближчому переслідувачу вражаючі 3 очки. Ви вже, мабуть, здогадалися хто, тоді фінішував другим. Саме так – Стейніц. Вільгельм не звик фінішувати другим, а програвати лідеру 3 пункти – жахливе фіаско для чемпіона світу, яким він себе давно вважав. Тепер шахова спільнота почала сумніватися, що саме Вільгельм є найсильнішим служителем Каїсси. Після цього перформансу навіть Стейніц не шкодував компліментів на адресу свого заклятого ворога: "Попередні ходи і щойно зроблений хід білих являють собою одну з найкращих комбінацій, які були створені в історії шахів. Бракує слів, щоб висловити захоплення високою майстерністю, з якою Цукерторт провів цю партію", – описував Стейніц тріумф Йоганна у поєдинку з Джозефом Блекберном.
Стейніц ніколи не був боягузом, а тому одразу після Лондонського турніру кинув рукавичку Цукерторту. Але двовладдя у шахах тривало ще майже три роки, оскільки Вільгельм та Йоганн ніяк не могли домовитися про умови матчу, які б влаштували їх обох. Ці перемовини друкувалися в офіційних шаховим журналах, головними редакторами яких були наші герої.
Стейніц хотів грати на своїй новій батьківщині – США (до речі, австрієць наполягав, щоб на його столику під час матчу стояв зірково-смугастий прапор, хоча американське громадянство він отримає лише через 2 роки), а Цукерторт казав, що він ні ногою з Острова і нехай Вільгельм їде до нього. Існувала ще одна дивна перепона, яка заважала Стейніцу грати матч за титул чемпіона світу. Вільгельм дещо побоювався Пола Морфі, який у 1850-х розтрощив усіх європейських топів. Та розумів, що його чемпіонство буде неповноцінним при живому американцеві. Однак у 1884 році Пол вирушив у шаховий рай, тож цей бар’єр впав. Ще одним каменем спотикання був контроль часу. Стейніц любив подумати, а Цукерторт ніколи не потрапляв у цейтнот. Зрештою погодилися на контролі, який влаштовував обох претендентів: 2 години на 30 ходів та ще по годині на кожні наступні 15.
Коли Йоганну погодилися компенсувати транспортні витрати, виділивши йому аж 750 доларів – він погодився на мандрівку у Новий світ. Грали до десяти перемог одного з учасників. У випадку рахунку 9:9, матч проголошувався таким, що завершився внічию. Протистояння відбувалося у трьох містах: Нью-Йорку, Сент-Луїсі та Новому Орлеані. Кожен із претендентів вніс у призовий фонд по 2000 доларів (близько 67 000 доларів на сучасні гроші). Вражаюча сума для шахів тих часів. Існують свідчення, що чемпіон світу отримав не лише 2000 баксів Цукерторта, а й 1000 зелених у якості бонусу від ставок. Особливо фінансове питання турбувало Йоганна, він розумів, якщо програє, то йому знову доведеться якось зводити кінці з кінцями, тому що назбирати необхідну суму свіжоспеченому британцю виявилося так само "легко", як і домовитися з Вільгельмом.
"Цукерторт розумів, що не зможе віддати позичені кошти своїм прихильникам і не міг дозволити собі програти. Це висіло важким тягарем на ньому. Та не давало грати у повну силу. Ну і нерви. Цукерторт ніколи не міг похизуватися міцними нервами. Що і зіграло з ним злий жарт у цьому поєдинку. Я казав Йоганну, що не варто погоджуватися на контроль більший за 20-25 ходів на годину. І грати максимум на 100 фунтів. Максимальна ставка у всіх попередніх топ-матчах. І Цукерторт би не мав великих проблем зі збором коштів. Також він би не надто переймався, що може втратити цю касу. І це б ніяк не позначилося на грі Йоганна. Проте Цукерторт мене не послухав. Він захотів підняти 400 фунтів. Підняв! Катастрофа у битві за титул матиме кепські наслідки не лише для ігрової кар’єри Цукерторта, а й призведе до його швидкого кінця", – писав один з найсильніших англійських маестро другої половини XIX cтоліття Генрі Берд.
Стейніц писав напередодні матчу Людвігу Бахману, своєму майбутньому біографу: "Справжня сила передбачає також силу характеру, тому я і сумніваюся в геніальності Цукерторта". Як у воду дивився. Йоганну в історичному протистоянні дійсно забракло яєць. До речі, матчу, можливо, і не було б, якби Манхеттенський клуб не знайшов на нього 1000 доларів. На жаль, ніщо у цьому світі не вічне і у 2002 році цей давній клуб канув у Лету. Відтоді один із найцінніших експонатів його музею – контракт на перший матч за титул чемпіона світу з шахів зберігається у приватній колекції.
Поєдинок за корону стартував 11 січня 1886 року о 14-й годині у Нью-Йорку в Картьє-холл на П’ятій авеню. Сучасники справедливо охрестили його "найважливішим шаховим змаганням усіх часів". Учасники грали легендарними фігурами, якими колись Пол Морфі знищив усіх на Першому американському шаховому конгресі. Новинкою цього протистояння стала величезна демонстраційна дошка, завдяки якій глядачі могли спостерігати за перипетіями матчу. Ходи поєдинку передавали по телеграфу у численні шахові клуби США та Лондона. "У залі зібрався такий величезний натовп, що яблуку було ніде впасти. На історичний поєдинок завітали не лише всі більш-менш відомі нью-йоркські гравці, а й найсильніші шахісти, які приїхали з усіх кінців Америки. Не обділили своєю увагою матч і численні дами", – писав International Chess Magazine.
Матч розпочався для Цукерторта погано. Він капітулював білими на 46-му ході. Але далі Йоганн спіймав хвилю та завдав Стейніцу чотирьох поразок поспіль. Про одну з партій матчу за титул розповідають таку байку. У Стейніца була жахлива позиція і у повітрі пахло матом. Однак розчарований Вільгельм не поспішав здаватися, сподіваючись на диво (або ж він свідомо вимотував суперника, знаючи, що фізична форма – ахіллесова п’ята Йоганна). Раптом Цукерторт розпочав марш до ворожого табору кількома пішаками. Коли здивований Стейніц запитав: "Куди вони прямують?", Йоганн відповів: "Я вирішив поставити ще два ферзі і лише тоді займуся матуванням вашого короля". Остерігаючись ганьби, Стейніц миттєво капітулював.
Після того, як Цукерторт повів з рахунком 4:1, видавалося, що титул вже у нього в кишені. Але він грав зі Стейніцом. А Вільгельм, на відміну від британця, мав нерви, мов канати, і у багатьох турнірах йому було потрібно кілька партій, щоб знайти свою гру. А потім у другій половині змагань Стейніц набирав форму та громив суперників. Цього, як правило, вистачало для першого місця. А ось Цукерторт часто сипався під завісу змагань. Навіть у Лондонському турнірі, який став головним діамантом у кар’єрі Йоганна, він програв останні три партії. Звісно, можна сказати, що Цукерторт вже гарантував собі золото і міг розслабитися. Але насправді він просто втомився.
Стейніц не поспішав викидати білий прапор: "У Нью-Йорку я грав набагато нижче своїх можливостей. Але у мене попереду ще багато часу, щоб усе виправити. Протягом своєї кар’єри я часто довго запрягав, а потім вмикався на усі 100 і надолужував згаяне на старті, сподіваюся, так буде і цього разу". Після переїзду у Сент-Луїс, за дошкою вже був зовсім інший Стейніц, з яким Цукерторт не міг нічого вдіяти. Вільгельм повністю призвичаївся до стилю опонента. Австрієць розумів, що в атакувальній грі він все ж слабший за Цукерторта, адже Андерсен добре натренував свого учня, який вважався генієм комбінацій, як і його вчитель. А ось Стейніц був справжнім майстром оборони і, на відміну від багатьох тодішніх шахістів, не бачив нічого поганого у тому, щоб зіграти на контратаках. Саме тому Вільгельм почав переводити партії у позиційне русло. Це вкрай не подобалося Цукерторту, який у подібній грі почувався, немов риба, викинута на берег. Після перших двох партій у Сент-Луїсі Вільгельм скоротив відрив до мінімального.
Цікаво, що вже після шостої партії, коли рахунок був 4:2 на користь Цукерторта, Illustrirte Zeitung не вірила в екс-земляка: "Не думаємо, що Йоганну вдасться втримати перевагу. Йому завжди бракувало витривалості. А ось у Стейніца майже ніколи з цим не виникало проблем. Тож, попри лідерство у рахунку, ризикнемо поставити на Вільгельма". Як показав час, німецькі Нострадамуси не помилилися. У восьмій партії зафіксовали першу нічию. А далі австрієць добивав суперника. Як писав один із очевидців легендарного протистояння: "У Сент-Луїсі Стейніц перетворився на удава, який стиснув у своїй залізних обіймах Цукерторта і поступово душив свою жертву. Йоганн намагався пручатися та все ж не зміг нічого вдіяти з "нудним" стилем суперника. Стейніц не давав супернику шансів провести якийсь геніальний удар, а ось чекати Цукерторт, на жаль, не любив і не вмів".
Перша партія у Новому Орлеані закінчилася нічиєю. У наступній, одинадцятій, Стейніц вперше повів у рахунку. Дванадцята також завершилася на користь Вільгельма. А ось у тринадцятій, попри величезну перевагу, Стейніц помилився та програв. Наступні партії мали вирішити долю матчу. Після двох бойових нічиїх Стейніц тріумфував у 16-й партії і знову довів свою перевагу до +2. Наступний поєдинок Цукерторт мав забирати, але проґавив свій останній шанс і задовольнився нічиєю. Розчарований Йоганн програв наступну партію і тепер всім стало усе зрозуміло. До того ж, Цукерторт серйозно захворів. Через що навіть довелося перенести початок останньої, двадцятої партії. У ній австрієць вже настільки повірив у свої сили, що розіграв ризикований гамбіт Стейніца, який був абсолютно некоректним і, як правило, Вільгельм його програвав. Однак Цукерторт давно поплив і капітулював вже на 19-му ході. Йоганн почувався абсолютно безсилим і тому сильно поспішав, роблячи непродумані, часто імпульсивні ходи. Цей факт красномовно ілюструє статистика. Вільгельм витратив на роздуми 48 годин 27 хвилин, а Йоганн лише 31 годину та 39 хвилин.
Емануїл Ласкер, другий чемпіон світу, який вважав Цукерторта талановитішим за Стейніца, так підсумував матч: "Йоганн вірив у комбінацію, був обдарований творчою винахідливістю у цій царині. Однак у більшості партій матчу він не зміг використати свою силу. Складалося враження, що Стейніц володів унікальним даром передбачити комбінацію задовго до її появи і він легко ставав на заваді її здійсненню. Йоганн ніяк не міг второпати, як Стейніц постійно перемагав, просто не даючи йому реалізовувати комбінації. Це гризло Цукерторта, що суттєво позначалося на його грі. Йоганн так і не зміг розгадати цю таємницю до кінця свого життя". Цитуючи класика, можна сказати: "І що, Йоганне, поміг тобі твій талант?"
"Я люблю американців, а гра мого суперника заслуговує лише компліментів, але клімат у цій країні – жахливий. Поки ми ще грали у Нью-Йорку, де дує вітер з Атлантичного океану все було гаразд. А ось, коли переїхали у Сент-Луїс в середині континенту, все стало набагато гірше. А мандрівка у Новий-Орлеан, розташований на березі Мексиканської затоки, стала для мене фатальною. Я був там повністю спустошений. Звісно, що ці мандри та втома також позначалися на моєму супернику, але набагато менше. Тому що він жив у Америці. Сподіваюся, що невдовзі ми ще зіграємо зі Стейніцом і це вже буде змагання не у тому, в кого міцніше здоров’я, а у шаховому мистецтві. Я розраховую, що поєдинок відбудеться на англійській землі в умовах, які будуть комфортними для нас обох", – заявив Цукерторт в інтерв’ю по прибутті додому. На жаль, його сподівання не виправдалися.
До Лондона Цукерторт повернувся зовсім іншою людиною. Він наче постарів на років десять. І старі проблеми зі здоров’ям суттєво загострилися. У Йоганна була товстенна історія хвороби: ревматизм, ішемічна хвороба серця, проблеми з нирками та атеросклероз. Тім Гардінг у книзі "Видатні вікторіанські шахісти: Десять біографій" зазначив: "Видавалося, що Йоганн під час матчу зі Стейніцом переніс інфаркт. Коли я запитав у лікаря, чи можливо, що в Америці у Цукерторта міг бути інфаркт, той відповів: "Так, цілком реально. Багато симптомів вказують на це".
Йоганну потрібно було чимало часу на відпочинок, щоб відійти від американського побиття. Але він не міг дозволити собі таку розкіш. Йоганн мусив грати, адже доводилося заробляти на життя. Також не будемо забувати і про борги. На жаль, меценати відвернулися від Йоганна, оскільки той не виправдав їхніх сподівань. Хворий Цукерторт вірив, що йому вдасться швидко повернути форму і згодом взяти реванш у Стейніца. Але не так сталося, як гадалося. Тепер від того геніального гравця, який сяяв на Лондонському турнірі 1883 року, залишилася лише бліда тінь. І чим більше він грав – тим вона ставала меншою. Болячки брали своє. А на лікування у Йоганна не вистачало часу і коштів. 1886-го у Ноттінгемі Цукерторт фінішував лише сьомим, а у Лондоні – третім. Наступного року на черговому столичному турнірі він зупинився за крок від топ-три, а на топових змаганнях у Франкфурті з тріском провалився, розділивши 14-16 місця. У матчах Йоганну також було нічим похвалитися. Він програв в одні ворота Блекберну 5:9.
Зрештою видавалося, що грозові хмари на горизонті Цукерторта розійшлися. У 1888 році Йоганн повернувся і заграв з колишньою силою. Але під час однієї з партій у шаховому клубі в нього трапився крововилив у мозок. Йоганн втратив свідомість у лікарні, де і помер наступного дня. Йому було лише 45. Щоправда, шаховий вогонь Цукерторта згас за два роки до цього, коли він програв матч усього свого життя Стейніцу.
Більше чтива від Володимира Войтюка про шахи
