"З погляду людини, яка розуміє бокс, я знаю, як після поєдинку тобі буває важко, як ти хочеш вити. Мені на багато жертв треба було піти.
Я зростав на вулиці у Сімферополі. Ріс у хуліганському середовищі. Коли я навчався у другому класі, я дуже-дуже сильно захворів. Там була двостороння пневмонія, страшенна хвороба була. Лікар сказав, що можу… (прим. – померти). Батюшка, коли прийшов до нас до лікарні, сказав, що мені треба молитися, і Бог вирішує, скільки я житиму. Я по сьогодні щодня кажу йому: "Дякую".
Ми часто переїжджали, я змінював школи. Мені це дуже важко давалося, бо в мене прізвище "Усик". У мене така щілина (прим. — між зубами), з мене сміялися.
Ми переїхали на батьківщину до моєї мами. Це було село, це була ферма, це були корови, коні, собаки, озера, свині, гуси.
Я згадую ті дні... Інколи плакав від того, що мені було тяжко. Але ті сльози були не сльозами слабкості, ті сльози були бажанням вирватися звідти", – сказав Усик TNT Sports Boxing.
