"Кілька літрів Кока-Коли щодня"

Якщо ви ходили до школи у 90-х – початку 2000-х, то цілком можете уявити собі, яким було дитинство Ніколи Йокіча. Звичайнісінька двокімнатна квартирка в сербському містечку Сомбор з населенням у 50 тисяч людей, батьки інженери, наповнені абсолютною радістю очі від вигляду пляшки Кока-Коли і жуйок Турбо на полиці одного з лише кількох на все місто магазинів, індустріальна розруха та загалом сірі пейзажі. Словом, такий класичний пост-совок, через який довелося пройти усім країнам, які так чи інакше зачепила комуняцька чума. Ніко став третьою дитиною в сім’ї, при цьому зі значною паузою – двоє братів, Неманья і Страхінья, старші за нього на 11 та 13 років.

Зовнішній вигляд обох змалечку натякав, що зі спортивними генами у родині все ок. Неманья навіть сам трохи займався баскетболом. Втім, майбутній MVP найсильнішої баскетбольної ліги світу в юності куди активніше ріс у ширину, ніж догори.

"Я випивав по кілька літрів Кока-Коли щоранку і з’їдав величезний пиріг", – коментує Йокіч власні дитячі фотки, які вже не по першому колу завірусилися в мережі. Малий пухляк не проти був дивитися, як брат возиться з помаранчевим м’ячем, йому навіть подобалася гра, але бігати самому і, не дай боже – тренуватися – це вже без мене, йду краще булочку з варенням заточу.

Баскетбол і коні

Правдами не правдами, батько таки запхав 10-річного Ніко у баскетбольну секцію, але за кілька наступних років бажання стати професійним спортсменом у хлопця не прибавилося ні на грам. Хоча ні, Йокіч таки знайшов собі заняття до душі … кінний спорт. Серб на правду хотів стати жокеєм. Коні усього світу безумовно вдячні, що гігант таки обрав іншу стежку. Втім, любов до цих благородних тварин нікуди не поділася. Після перемоги у фіналі НБА Нікола заявив, що не хоче брати участі у чемпіонському параді, адже прагне якомога швидше повернутися до рідного Сомбора, де має невелику конюшню.

Та повернімося до малого пампуха. Попрощавшись з мрією поїхати на Олімпіаду верхи, він таки почав отримувати задоволення від баскетболу.

"Коли почав займатися баскетболом, я був реально товстим, та ще й не таким високим. Я грав центрового, але й розігруючого, вів м’яч по всьому майданчику. Знаєте, я грав заради веселощів. Але коли мені виповнилося 16, я відчув, що дійсно можу грати добре. Тож переїхав із маленького містечка Сомбор у більший Новий Сад".

У свої 17 (скажімо, Лука Дончіч у такому віці вже розривав Євролігу з Реалом) Йокіч ще виступав у юнацькому чемпіонаті Сербії за Воєводіну і навіть в рідній країні ніхто не вважав його особливо перспективним, що вже говорити про США. Як це, здебільшого, і трапляється в неймовірних історіях успіху, про які потім Голлівуд знімає фільм, серіал і два римейки, ключову роль зіграв випадок.

На ту мить найуспішнішому сербському агенту Мішко Разнатовічу на очі потрапила місцева газетка з невеличкою заміткою про пацана, в якого під час матчу молодіжної ліги вселився Шакіл О’Ніл.

"Мене привабив витяг з газети – 29 очок і 26 підбирань, якщо я не помиляюся. Я подзвонив своєму скауту, щоб спитати про Йокіча. І тиша у відповідь. Він його не знав! Це був сюрприз року з огляду на те, що він знає всіх перспективних молодих гравців країни – навіть десятирічних.

Я доручив йому з’ясувати, чи ці цифри пов’язані просто з габаритами Ніколи, чи це майстерність і різносторонній талант. Скаут передзвонив за кілька хвилин, підтвердивши, що, за його інформацією, Йокіч не просто сильніший фізично чи старший за суперників: "Дуже різносторонній. Трохи повненький. Талановитий".

Я така людина, яка вірить у систему, у розрахунок, в аналіз. І не знаю чому, але я сказав скауту: "Хочу підписати цього хлопця". Це перший та єдиний гравець за 27 років моєї агентської роботи, якого ми підписали просто так, коли ніхто з нас його не бачив на власні очі", – пригадує Разнатовіч.

"Він точно виживе на тренуванні?"

Так Йокіч підписав свій перший професійний контракт – з командою Разнатовіча Мега Візура. Миттєвого голлівудського перевтілення з центровим, однак, не трапилося. У НБА Нікола грає під 15 номером. Саме з ним на спині він виступав і у першій дорослій команді. Усе тому, що це футболка з цим номером була єдиною, яка налізла на огрядного центрового.

Кілька тижнів його навіть не допускали до тренувань, бо думали, що з такою фізичною формою, він просто не вийде з паркету живим. Йок і далі не любив тренуватися, але таки почав впахувати у залі, працювати над своїм тілом та слідкувати за харчуванням – допомогли стусани від одного з братів, що взявся контролювати молодшенького.

Нікола рік майже не вилазив з молодіжки Меги, згодом почав потроху потрапляти до старту дорослої команди, але потенційної зірки у ньому й далі практично ніхто не бачив, хоча моменти геніальності у грі серба проблискували уже тоді. Сліпо вірити у хлопця продовжував хіба що все той же Мішко Разнатовіч, агентське чуття якого дозволило розгледіти неочевидний скарб.

НБА

Саме Разнатовіч прийняв рішення, що кандидатуру Йокіча потрібно виставляти на драфт НБА у 2014 році. Щоправда, цього разу менеджер не покладався на щасливий випадок. Йому вдалося переконати босів Денвера (в офісі якого, до слова, було чимало європейців), що на Ніколу варто витратити пік у середині другого раунду. Пригодився приклад із Марком Газолем, який теж приходив у лігу, здавалося, без видатних атлетичних даних.

Тож Денвер таки обрав серба під 41-м номером. Брат Ніколи дивився драфт по телевізору і посеред ночі з відкритим шампанським набрав малого, аби привітати … у відповідь отримав лише гнівне прохання не заважати спати. Тож про власний вибір на драфті центровий дізнався лише вранці, добряче виспавшись. З драфтом Йокіча пов’язаний ще один мем – коли представник ліги оголошував вибір Денвером серба, у трансляції показували рекламу буріто.

"Ми думали про те, як команди пропускали схожих гравців на попередніх драфтах. Марка Газоля не можна було назвати богом Адонісом, коли його брали у другому раунді, а він перетворився на чудового гравця.

Та, якби ми знали, яким гравцем стане Йокіч, ми не обрали б його 41-м. Ми виміняли б перший пік на що завгодно, тільки щоб взяти його", – розповідатиме через кілька років генеральний менеджер Денвера Тім Коннолі.

Одразу в НБА Нікола не поїхав, натомість ще на рік залишився у Європі і таки змусив про себе говорити. За підсумками сезону Адріатичної ліги він став першим за підбираннями, другим за очками, п’ятим за блоками і увійшов до топ-15 за передачами. Цього вистачило, аби Денвер вирішив таки забрати з-за океану усе ще незграбного на перший погляд центрового.

У самих Наггетс позиція п’ятого номера, до слова, була зайнята іншим, куди перспективнішим, як думали у клубі, балканцем – Юсуфом Нуркічем. У штатах навіть побоювалися, що між сербом на боснійцем можна виникнути конфлікт на етнічному підґрунті, але вони знайшли спільну мову і якийсь час головний тренер Майкл Мелоун випускав їх разом у старті – Ніколу на позиції важкого форварда.

Та самому Йокічу це не надто подобалося. Він попросив у наставника повернути його в запас, але дозволити грати центровим – Мелоун не був проти. У перший сезон Нікола проводив у середньому трохи більше 20 хвилин, але зіграв кілька дуже яскравих матчів (9 результативних передач проти Шарлот вже тоді мали натякнути, що до ліги потрапило щось унікальне) і зайняв третє місце у голосуванні за найкращого новачка (переміг Таунс).

Наступного року стало зрозуміло, що два крутих центрових у команді (це рівно на одного більше, ніж треба), тож довелося обирати між Йокічем та Нуркічем. Юсуфа відправили у Портленд, а недавній фанат Кока-Коли і чебуреків з кожним матчем почав доводити свою унікальність.

"Зроблю з тебе MVP"

Ні тоді, ні зараз, ні, мабуть, ніколи в НБА не було центрового, який настільки філігранно диригував би грою команди. В атаці Йокіч може буквально усе – забити з будь-якої дистанції, піти в прохід, обіграти будь-кого в пості і, головне, знайти партнера раніше, ніж той сам здогадається, що його хтось шукає. Втім, для успіху таки бракувало важливого елементу. У сезоні 2018/19 Денвер вперше з Йокічем вийшов до плей-офф. У першому раунді Наггетс перемогли Сан-Антоніо (4:3), але в наступному поступилися Портленду (3:4). Сам серб провів круті серії, але наприкінці останньої вже ледве переставляв ноги по паркету. Йокіч схибив 7 з 10 останніх кидків у вирішальному матчі.

Після цього Нікола зайшов до тренерської, взяв на себе відповідальність за поразку та пообіцяв, що подібне більше не трапиться. І тут на сцену вийшов ще один герой – Феліпе Айхенбергер, тренер Наггетс з фізпідготовки. Саме він підбив Йокіча скинути за міжсезоння 15 (!) кілограмів.

"У нас вийшла дуже гаряча дискусія. Я йому казав: "Ти станеш MVP". А він: "Ні, не стану". "Ще як станеш". Ми сперечалися і сперечалися, він страшенно розлютився. Нікола говорив: "Це взагалі не для мене, я хочу бути кращим за інших. MVP – це ті, хто тягне ковдру на себе і хвилюються тільки про власні цифри, але я про це навіть думати не хочу". Зрештою, я сказав: "Мені начхати на те, що ти говориш. Я зроблю з тебе MVP", – пригадує Айхенбергер. Що ж Йокіч дійсно став MVP – двічі. Мав вигравати і втретє поспіль, але це залишимо на совісті тих, хто голосував.

Унікальність

Уже оновлений Йокіч вивів свою гру на абсолютно новий рівень. Нікола не просто змінив баскетбол – він модифікував його під себе. Серб – перший центровий, який привів свою команду до чемпіонства з часів Шакіла О'Ніла. Але Шак, як і всі центові тієї епохи, все ж був залежним від партнерів, що мали доставити до нього м’яч у зручній позиції. Йокіч же повністю змінив уявлення про функціонал п’ятого номера. Власне, він лише виходить на паркет у ролі центрового, але згодом робить в атаці геть усе – сам розганяє швидкі відриви чи віддає передачі через увесь майданчик, керує грою з поста чи обігрує суперників один в один, чи один в два … чи один в три.

Плей-офф 2022/23 довів те, про що фахівці обережно здогадувалися давно – проти Йокіча в оптимальній формі просто не існує правильної моделі захисту. Доки його партнери влучатимуть з притомним відсотком відкриті кидки, що Нікола генерує своїми геніальними передачами, атаку Денвера неможливо зупинити.

Цих хлопців можна лише перекидати. "Джокер" не ідеальний – навіть в найкращій формі його атлетизм дуже далекий від богоподібних центрових НБА, його гра в захисті – відверте слабке місце. От тільки раніше майже аксіомою вважали те, що неможливо збудувати чемпіонську команду навколо слабкого у захисті центрового.

Що ж, Йокіч перетворив спортивну гру в інтелектуальну, і виявилося, що тут йому немає рівних. Серб зламав і ще один стереотип НБА – про чемпіонський характер. Мовляв, справжні чемпіони, повинні вмирати на паркеті, зверхньо споглядати на суперників та одним поглядом нищити усе на своєму шляху. Власне, розбиратися з цим міфом почав ще Стефен Каррі, який куди менше схожий на інопланетянина, ніж Джордан чи Леброн, але Йокіч розбив його на друзки. Нікола не приховує, що займається баскетболом тому, що в нього добре виходить, а не тому що любить цю гру понад усе в житті.

"Завершу кар’єру, повернуся у Сомбор та пастиму коней". І знаєте, що? Я йому вірю.