"Я одразу ж думав, як потрапити до Збройних сил України. До війни це було неактуально, всі уникали військових спеціальностей, але після 24 лютого все змінилося. Я зателефонував за місцем своєї прописки, де мені повідомили, що потрібні люди певних військових спеціальностей або з бойовим досвідом. Тому мені сказали чекати своєї черги в третій чи четвертій хвилі мобілізації.
Я говорив з другом, який дотичний до військової справи, і він порівняв військо з командою: "Тебе треба навчити, звозити на полігон, обстріляти, і лише тоді командир взводу візьме тебе до себе в "команду". Ви ж не візьмете до себе в баскетбольну команду будь-кого, так само і у війську".
В перші два тижні ми дуже активно волонтерили: ходили на волонтерські точки, допомагали, возили людей до кордону. Я особисто разів п’ять возив дітей та жінок в Устилуг. Протягом тижня у мене вдома жили люди з Ізюма, ми їм допомагали речами, з реєстрацією, аби вони могли отримати допомогу, я показував їм, де у нас аптеки.
Люди до такої міри були налякані, що коли спрацьовував газовий котел, вони одразу ж були в паніці, мовляв, це летить літак. Згодом ми знайшли їм житло у Луцьку. Ми потрошки все робили, але ніде цього не афішували, бо я такого не люблю", – розповів Швагринський в інтерв'ю "Волинським Новинам".
Додамо, що спортсмени активно долучаються до допомоги Україні та особисто захищають країну від окупантів зі зброєю в руках.
